Монополізація економіки України

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” – “один”, “опсонія” – “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

 

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також, пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополій значно більше, і перший – практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і не великий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічною – вона усе більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії як такий. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданими і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися твердий контроль з боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

 

 

 

Дослідження різних ринків, де функціонують монопольні утворення, зрештою мають однозначно з'ясувати, хто конкретно може вважатися монополістом, якою часткою ринку повинне володіти підприємство. щоб істотно впливати на нього у власних інтересах.

У загальному вигляді ринки досліджуються у три етапи. На першому етапі здійснюється попереднє вивчення: проводиться сегментація ринку, визначається його тип (монополія, олігополія та інші), межі і місткість; крім того, аналізується вплив державного регулювання на роботу підприємств. На другому етапі вивчаються показники, що характеризують ситуацію на ринку, рівень його концентрації та монополізації. На третьому етапі формулюються узагальнені оцінки, здійснюється підготовка висновків та пропозицій з демонополізації ринку.

У вітчизняній та світовій антимонопольній практиці для визначення рівня монополізму використовується три методи, а саме:

- метод розрахунку частки підприємця на ринку;

- метод розрахунку частки фіксованої кількості підприємств;

- метод визначення рівня монополізму за допомогою індексу Харфіндела – Хіршмана (ІХХ).

Перший та другий методи дають змогу виділяти частини досліджуваного ринку для характеристики ступеня його монополізації, оцінки монопольної влади окремого підприємства, третій метод враховує розміри часток усіх підприємств, які діють на ринку.

Сутність методу розрахунку частки підприємця на ринку полягає у визначенні частки підприємства на конкретному ринку і наступному порівнянні одержаного результату із законодавчо встановленою граничною часткою, перевищення якої дає підставу вважати підприємця монополістом. Перевага методу є його простота і можливість швидко провести необхідні розрахунки.

Щоб розрахувати частку підприємця на ринку, визначають обсяг ринку товару певного найменування як суму обсягів його надходжень від вітчизняних виробників (мінус експорт) та його імпорту; монопольне становище підприємства визначається відношенням