Монополізація економіки України

Другий і особливо третій методи дають змогу проводити аналіз монополізованого ринку, характеризувати основні тенденції у розвитку його структури, одержувати прогнозні оцінки і зрештою визначити пріоритетні напрями антимонопольного регулювання.

Кожен з трьох методів визначає лише один бік монопольного ринку – його структуру. Інший бік, а саме ринкову поведінку підприємств, кількісні методи не характеризують, вони тільки констатують конкретну ситуацію на монопольному ринку у певний момент часу і не завжди дають змогу одержати вичерпні відомості про використання підприємствами свого монопольного становища. З цієї причини необхідно досліджувати бар'єри, що перешкоджають приходу підприємця на ринок. До найістотніших з них в економіці перехідного періоду належать: податкова, кредитна, інвестиційна, цінова політика держави.

Не менш важливо, досліджуючи рівень монополізму, вивчити систему ціноутворення, визначити питому вагу кожного підприємства у загальному обсягу прибутку ринку і рентабельність товару кожного підприємства у порівнянні з середньою рентабельністю.

 

 2.2. Дослідження рівня монополізації економіки України

Згідно звіту Антимонопольного комітету України за 2015 рік, традиційно високо- конкурентними є ринки сільського господарства, металургійної продукції, операцій з нерухомим майном (табл. 1). Досить сприятливими все ще залишаються структурні передумови конкуренції у сфері торгівлі (частка ринків з конкурентною структурою у 66, 5 відсотка утричі перевищує частку монополізованих ринків). Разом із тим, 2014 рік відзначився суттєвим скороченням (на 5, 8 відсотка) конкурентного сектору у цій сфері, переважно в оптовій торгівлі.

 

 

Найбільш несприятливою для конкуренції була структура товарних ринків паливно-енергетичного комплексу, в якому частка продукції, реалізована на конкурентних ринках, поступалася навіть сектору транспорту та зв’язку, де зосереджені основні ринки природних монополій.

В агропромисловому комплексі відбулося незначне зростання обсягів реалізації продукції на конкурентних та олігопольних ринках, насамперед на ринках продукції лісового господарства, сільськогосподарської продукції та готових продуктів харчування

У той же час відбулося збільшення сукупного рівня концентрації виробництва в АПК: частка 200 найбільших підприємств (0, 43 відсотка загальної кількості підприємств галузі) в обсязі реалізованої продукції зросла з 47, 6 до 48, 2 відсотка. Водночас спостерігалося послаблення позицій лідерів на ринках агропромислової продукції, що знайшло відображення у скороченні часток в обсязі реалізованої продукції десяти, двадцяти та п’ятдесяти найбільших підприємств.

У промисловості в цілому відбулося погіршення структурних передумов конкуренції. Найбільш помітне зменшення часток продукції, що реалізовувалася на ринках з конкурентною та олігопольною структурою, спостерігалося у видобуванні кам’яного та бурого вугілля, виробництві суден, човнів, залізничних локомотивів, повітряних і космічних літальних апаратів.

Погіршення структурних передумов конкуренції на початку 2015 року мало місце у сфері будівництва. Порівняно з попереднім роком зросла частка монополізованих ринків. Збільшилися також частки в загальному обсязі реалізації продукції ринків з домінуванням одного суб’єкта господарювання та олігопольних ринків. Насамперед зросли частки регіональних ринків, структура яких має ознаки монополізації, колективного та індивідуального домінування, зокрема ринків робіт, пов’язаних з будівництвом водних та промислових споруд, житлових та нежитлових будівель, споруд електропостачання та телекомунікацій, робіт і послуг, пов’язаних з організацією будівництва будівель.

 

 2.3. Особливості монополізації економіки України на сучасному етапі

 

Що відбувається сьогодні в Україні у сфері діяльності монополій?

Природні монополії діють у сфері електроенергетики (високовольтні мережі, центральне диспетчерське управління, обленерго), у нафтогазовій галузі (газо- й нафтопроводи, термінали), у сфері транспорту (залізниці, порти, аеропорти), зв’язку (телефонні мережі), у житлово-комунальній сфері (водоканали, централізовані системи теплозабезпечення). Контролюючі функції над дотриманням антимонопольного законодавства в цих сферах здійснює Антимонопольний комітет України. Регулюючі функції в енергетиці (електроенергетика, нафта, газ) виконує Національна комісія регулювання електроенергетики. Що стосується сфери транспорту, зв’язку, житлово-комунальних послуг, то тут регулювання фактично немає, оскільки немає відповідних органів.

Досить багато в Україні монополій, створених штучно та економічно недоцільних для суспільства. Це й великі компанії у сфері нафти і газу, атомної енергетики, виробництва сільгосппродукції, поштового обслуговування. Це й менші структури, такі, наприклад, як ЖЕКи. Діяльність таких компаній практично не регулюється, що дозволяє їм ігнорувати інтереси споживача. Звісно ж, рано чи пізно ці компанії мають бути демонополізовані, але це процес нешвидкий і досить трудомісткий. Я вже не кажу про великі компанії, та навіть ЖЕКи затято боротимуться за збереження існуючої ситуації.

Чи можемо ми сподіватися на те, що влада активно включиться в процеси демонополізації економіки та вдосконалювання регулюючої системи для природних монополістів? І хто нині зацікавлений у цих процесах?

Щодо першого запитання, то відповісти на нього складно, хоча, звісно, надій облишати не варто. Якщо ж говорити про зацікавлені сторони цього процесу, то, по-перше, це сама влада. Якщо влада хоче бути сильною і стійкою, вона ініціюватиме ці процеси. По-друге, це населення (як фізичні особи, так і органи місцевого самоврядування). Спілкування з людьми засвідчило, що, так чи інакше, монополізація економіки торкається практично кожної конкретної людини. По-третє, промисловість і сільське господарство, які вже відчули себе в лещатах монополістів. І, нарешті, хоч як це парадоксально, самі монополії. Сьогодні існує ціла низка серйозних конфліктів між монополіями, які працюють у різних сферах: транспортниками, постачальниками електроенергії і газу, виробниками послуг