Монополізація економіки України

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

обсягу даного товару, який поставляється ним на вітчизняний ринок, до загального обсягу ринку цього товару. Як відомо, згідно з українським законодавством, монопольним визначається становище підприємця, частка якого на ринку того чи іншого товару перевищує 35%. Для регіональних ринків, а також за відсутності даних про експорт – імпорт обсяг ринку товару розраховується без їх обліку. В оцінці обсягу ринку використовуються натуральні та вартісні показники, що усуває необхідність враховувати рівні інфляції протягом аналізованого періоду. Вартісні показники застосовуються тоді, коли використання натуральних показників не дає змоги визначити ринки укрупнення груп товарів, які є взаємозамінними. Основний недолік методу пов'язаний з необхідністю використовувати граничну частку підприємця на ринку, що не враховує специфіку кожної галузі і встановлюється як єдина, усереднена величина для всіх галузей в економіці країни; до того ж значні зміни платоспроможного попиту й активізації останнім часом експортної політики багатьох підприємств зумовлюють істотні коливання їхніх часток на національному ринку. Отже, виключення величини експорту, передбачене методикою, у таких випадках може викривати справжню картину, бо підприємство, яке має в національному ринку продукції частку продажів, наприклад, 15 – 30%, а загальний обсяг її виробництва перевищує 35%, неправомірно опиниться серед монополістів.

Визначаючи монополіста на ринку певного товару, необхідно враховувати не лише підприємства, які його виробляють і самостійно реалізують, а й комерційні структури, що реалізовують цей товар на даному ринку, незалежно від того, де він придбаний. Використання взаємозалікових схем у розрахунках між підприємствами і робота на давальницькій сировині нині дозволяють комерційним фірмам реалізовувати ту чи іншу продукцію за істотно нижчими цінами, порівняно до безпосередніх виробників.

Методом розрахунку частки фіксованої кількості підприємств визначається концентрація ринку, тобто ступінь переважання на ньому кількох великих підприємств. Показником, застосованим у вимірюванні концентрації ринку, є коефіцієнт концентрації фірм.

Він показує процентне співвідношення обсягів продажу продукції певною кількістю підприємств із загального обсягу продажів цієї продукції на ринку.

У Великобританії, Франції та ряді інших європейських держав широко використовується показник концентрації трьох фірм, який являє собою процентну частку трьох найбільших підприємств, що діють на ринку, у загальному обсягу ринку. Якщо на ринку функціонують тільки три фірми, то вони поставлятимуть усі 100% загально ринкової продукції. Коли ринок є абсолютно конкурентним, то найбільші три фірми матимуть незначну частку загального ринку продукції.

Антимонопольне законодавство Німеччини характеризує коефіцієнт концентрації фірм поняттям «домінуючого становища фірми» на ринку. Наприклад, домінуюче становище підприємства виникає, коли на одне підприємство припадає більш як третина усього обороту ринку, або на три чи менше підприємств припадає більш як половина загального обороту, або на п'ять підприємств припадає більш як дві третини обороту.

У зв'язку із своєю дискретністю розрахунок коефіцієнта концентрації фірм має певні недоліки. По – перше, він дає змогу характеризувати не усю сукупність підприємств та її структуру, а лише позиції найбільших учасників ринку, що знижує точність оцінки. По – друге, не враховується різниця між тими ринками, де діє одна домінуюча фірма, і тими, де діють три чи кілька великих фірм на приблизно паритетних засадах (наприклад, ринок, на якому одна фірма контролює 73%, а решта 27 фірм – по 1%, матиме такий самий коефіцієнт концентрації трьох фірм, як і той, де три фірми контролюють 25% кожна). Та все ж таки відносна легкість проведення необхідних розрахунків зумовила широке використання цього методу для аналізу рівня монополізації ринку.

Метод вимірювання концентрації ринку за допомогою індексу Харфіндела – Хіршмана дозволяє подолати недоліки попереднього методу. Індекс являє собою суму квадратів частки кожного з підприємств, яке діє на ринку. Із збільшенням концентрації ринку величина індексу зростає, досягаючи максимального значення 10000 для повної монополії.

Відповідно до законодавства США, ринок розглядається як високо конкурентний, коли ІХХ є меншим за 1000. Якщо значення ІХХ лежить між 1000 і 1800, тоді ринок може розглядатися як потенціально конкурентний; оскільки в цьому разі він не є високо конкурентним, виникає загроза можливого зловживання з боку підприємств у встановленні цін. Коли значення ІХХ перевищує 1800, тоді ринок вважається досить концентрованим і з'являється небезпека встановлення монопольних цін, що вимагає пильної уваги антимонопольних органів.

Розрахувати ІХХ можна також через коефіцієнт варіації часток підприємств на ринку (V) і кількість підприємств (n) :

ІХХ = 10000* (V2 + 1) /n.

Користуючись цією формулою, можна проводити факторний аналіз динаміки концентрації, розмежовуючи вплив нерівномірності розподілу і коливань чисельності підприємств на ринку. Такий аналіз, здійснений західними економістами, показав, що в економіці розвинутих країн простежується стала тенденція до деякого скорочення кількості підприємств і водночас вирівнювання позицій фірм, що залишилися на ринку. Результатом цього процесу є збереження і навіть зниження існуючого рівня монополізму.

Розглянуті вище методи визначення рівня монополізму можуть бути використані з різними цілями. Так, за допомогою першого методу Антимонопольний комітет України виділяє монополіста на ринку, щоб у наступному впливати на нього або на ринкову ситуацію. Монополістом може бути визнаний підприємець, який має ринкову владу, хоча його частка на ринку менша за 65%. У випадках коли підприємство перебуває у складному фінансовому становищі, Антимонопольний комітет має право виключити його з переліку монополістів. На мою думку, в антимонопольному законодавстві слід передбачити строки такого