Мовленеві характеристики в системі докуметних комунікацій

Модель соціальної документної комунікації та загальна модель комунікації досить повно представляє реальні мовленнєві акти в узагальненій формі. Під мовленнєвим актом будемо розуміти мовленнєву дію, що має цілеспрямований характер, здійснюється за участю двох суб'єктів мовленнєвої діяльності та використовує правила і систему мовленнєвих засобів, що прийняті в тому суспільстві, до якого належать суб'єкти, які беруть участь у мовній дії [10, 37]. Якщо розглянути безліч мовленнєвих актів, то виявляться спільні закономірності у їх підготовці та здійсненні. Ці закономірності, наявність загальних передумов, що обумовлюють повторення мовної поведінки, вибір мовних засобів і невіддільність мовних супроводів від життєвих ситуацій, які дозволяють говорити про типові мовленнєві ситуації. При оцінці типової мовленнєвої ситуації з боку адресанта (відправника, передавача) мовного повідомлення, при усвідомлені мовної взаємодії завжди виявиться мета мовної комунікації (Додаток 2).

Умови документної комунікації також значною мірою впливають на склад використовуваних знакових засобів. Високий рівень формалізації спеціальних і професійних відносин багато в чому визначає звуження набору лінгвістичних засобів, які можуть бути використані в документній комунікації. Встановлення типових форм ділової комунікації, вироблення стійких алгоритмів, за якими будується послідовність комунікативних дій, аналіз впливу факторів часу, удосконалення технологічного забезпечення документної комунікації, пов'язане насамперед із впровадженням електронного документообігу, – всі ці складові впливають на вибір засобів, використовуваних у документних текстах [4, 341].

Комунікант – це відправник документного повідомлення, автор. Реципієнт – це отримувач повідомлення (читач, слухач). Між комунікантом і реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого зв'язок неможливий. По цьому каналу від комуніканта до реципієнта передається комунікат – документне повідомлення. Документну комунікацію можна вважати здійсненою тільки в тому випадку, коли реципієнт (отримувач) отримав закодовану інформацію та декодував її.

При цьому, кодування – це представлення ідеї, яку прагне донести до одержувача коммунікант, в кодах або символах, тобто в знаках, що перекладають ідею на мову, зрозумілу реципієнту. Процес кодування в значній мірі суб'єктивний, оскільки залежить від особи кодуючого [4, 356].

Декодування повідомлення – це переклад його на мову одержувача. Воно визначається особистим сприйняттям одержувача, його здатністю розпізнавати і інтерпретувати коди, використані для передачі ідеї. Адекватність сприйняття повідомлення носить певною мірою суб'єктивний характер і може варіювати від нуля до ста відсотків. А наявність схожого професійного, життєвого досвіду у відправника і одержувача збільшує адекватність сприйняття [4, 435]. Приведена схема є спрощеною (Додаток 1). Насправді від автора (комуніканта) до споживача (реципієнта) веде набагато більш складний шлях, на якому відбувається процес створення, розповсюдження, зберігання і використовування документа, доступу приймача, до документарного повідомлення тощо.

Місце документа в соціальній документній комунікації обумовлено його функцією передачі повідомлення від комуніканта до реципієнта. Будь-який документ як елемент документної комунікації можна охарактеризувати по формулі «хто, що, по якому каналу, кому, з якою ефективністю повідомляє». Цей перелік питань став відомим як «формула Ласвелла». Часто її зменшують до мінімуму: «хто, про що, кому» [4, 342].

Документно – комунікаційна система обслуговує без виключення всі сфери людської діяльності. Ця система включає в себе цілий ряд спеціально створених суспільних інститутів: редакційно – видавнича справа, науково – інформаційна та бібліографічна діяльність та ін. сформульовані відповідні документні структури: бібліотеки, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавництва, архіви тощо.

У ДК як засіб комунікації виступає документ – матеріальний (речовий) об'єкт, на (в) якому соціальна інформація зафіксована, що дозволяє її зберігати, а також передавати в часі і просторі разом з матеріальним носієм.

Таким чином, документ є засобом (каналом) передачі інформації, якщо його розглядати як елемент комунікаційного процесу в цілому, або джерелом інформації (комунікантом), якщо його розглядати з позиції реципієнта.

Анализ основных закономерностей речевых взаимодействий при их повторении в различных условиях позволяет обобщить сведения о наиболее значимых составляющих этих взаимодействий. На то, как излагается информация в тексте, участвующем в речевом взаимодействии, влияет функция, которую выполняет текст. Каждый из участников взаимодействия строит тексты, используемые им во время взаимодействия. При этом имеется в виду некоторая цель взаимодействия. В тексте отражена не только общая цель, каждый законченный фрагмент в составе всего текста имеет собственную коммуникативную задачу. Рассмотрим, например, текст делового письма.

Анализ основных закономерностей речевых взаимодействий при их повторении в различных условиях позволяет обобщить сведения о наиболее значимых составляющих этих взаимодействий. На то, как излагается информация в тексте, участвующем в речевом взаимодействии, влияет функция, которую выполняет текст. Каждый из участников взаимодействия строит тексты, используемые им во время взаимодействия. При этом имеется в виду некоторая цель взаимодействия. В тексте отражена не только общая цель, каждый законченный фрагмент в составе всего текста имеет собственную коммуникативную задачу. Рассмотрим, например,

 

 

Документна комунікація являє собою одну з форм соціальної комунікації, яка розглядається і аналізується в рамках комунікативної лінгвістики. Безпосереднім об'єктом нашого розгляду є письмовий документний текст, який