Мовленеві характеристики в системі докуметних комунікацій

Віділяють чотири бар’єри, що характерні документній комунікації в суспільстві: технічний, міжмовний, соціальний та психологічний.

Суть технічного бар’єру полягає в недоступності потрібних документів для реципієнта. Ящо реціпієнту відомі вихідні дані необхідного документа, Публікації, то бібліотечно – бібліографічні служби. Завдяк міжбібліотечній кооперації, можуть рано чи пізно надати йому, якщо не сам документ, то його копію. Це завдання адресного пошуку, якому притаманний суто технічний характер і в якому не може бути жодної невідомої проблеми [18, 54].

Психологічний бар’єр при сприйнятті документів виникає внаслідок не розуміння реципієнтом його змісту. Чи не розуміння може зустрітися при спрійнятті будь-якого з видів документів: чи не розуміння замислів художника або письменника, що не розуміє суті документа.

Соціальні бар’єри на шляху документної комунікації це перешкоди, які висуває теорія «Докса» та керуючі нею органи на шляху повідомлення від комуніканта до реципієнта [18, 69]. У аспекті книжкової комунікації головними з них є цензура. У розгляді, наприклад, управлінської документації, документи погоджують з відповідальнимі за змістом, форму та відповідність документа відділами або керівниками, без узгодження або підпису документа не буде функціонувати.

Міжмовний бар‘єр полягає в можливості використання в документах різних мов, оскількі документ створюється, в першу чергу, для побудування в «своїй країні», відповідно, країна, що потребує ознайомлення з певним видом документа має перекласти його на необхідну мову у будь-який спосіб (можливе використання словників, комп’ютерних програм – перекладачів), і тільки за цих обставин, відповідно, ознайомитись з цим документом.

Також однією з найважливіших завдань документної лінгвістики, яку, мабуть, треба буде вирішувати в союзі з іншими науково-практичними напрямками сучасної комунікації, є побудова більш досконалого стандарту, що представляє термінологію документознавства, документаційного забезпечення управління, архівознавства та інших суміжних напрямків. Стандарт «Р 51141-98, Діловодство і архівна справа» [15, 124]. Терміни та визначення зіграв дуже важливу роль в поданні базових понять предметної області. Однак його стислість і поступова архаїзація стають все більш помітними. Створення стандарту, що враховує надзвичайно швидкий і неоднорідний розвиток документної комунікації.

В останні роки в зв'язку з розвитком документної комунікації намітилися продуктивні зв'язки всіх сторін документної діяльності з науково-практичними напрямками самого різного змісту.

Важливим аспектом на сучасному етапі інформатизації державного управління є розроблення та впровадження систем електронного урядування. Одними з найважливіших проблем цього процесу є:

• необхідність оперативного створення, оновлення документів для публікації інформації засобами Інтернет;
• вирішення завдань оперативного реагування на запити громадян, їх узагальнення, аналіз та прийняття рішень;
• необхідність створення адміністративних i технологічних ланок управління процесами електронного урядування, включення їх у загальну структуру державного управління.

У даний час у рамках регіональної політики держави існує проблеми та потреба розпочати діяльність для створення стійких інституційних та інфраструктурних фундаментів стимуляції розвитку регіонів України. Основоположним довгостроковим документом, на базі якого формуються пріоритети Державної стратегії регіонального розвитку, є стратегія економічного і соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004 – 2016 рр [15, 132]. Документная комунікація відповідає елементарної схемою комунікаційної діяльності тільки в разі безпосередньої листування між коммунікантом і реципієнтом. Поява пошти означає підключення посередницької ланки. Якщо ж комунікант використовує видавничі служби для публікації свого твору, а реципієнт звертається до книгарні чи бібліотеки, щоб отримати цей твір, потрібні спеціальні посередницькі служби, іншими словами, соціально-комунікаційні інститути (СКІ), що володіють професійними кадрами та матеріально-технічними засобами. У документально-комунікаційну систему входять інститути документної комунікації і документні канали. У бібліотечно-бібліографічного літературі «Докса» називають «система документ – споживач», «система книга – читач» [15, 146].

Основними інститутами документної комунікації, що існують в наш час, є (для спрощення картини залишаємо осторонь музеї і машиночитаних фонди) :

- Архіви;

- Бібліографічні служби;

- Бібліотеки;

- Видавництва і друкарні;

- Книжкова торгівля;

- Реферативні служби.

Отже, дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, – в кінцевому підсумку – особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Кожен дискурс – це один із можливих світів.

 

 

Проблема постає тоді, коли реципієнт спроможний сформулювати тему, і не може назвати відповідні до неї уточнення або джерела. Тоді виникає завдання семантичного пошуку інформації, яка є центральним предметом теорії інформаційно-пошукових систем (ІПС). У цій теорії наявні технічні проблеми (проблеми реалізації ІПС), та не менш важливі логічні, лінгвістичні проблеми, які досі не знайшли відповідного вирішення. Саме за заподій недосконалості ІПС, що забезпечує пошук в документних сховищах, архівах та бібліотеках залишається актуальна в Україні криза інформації, яку можна виразити афоризмом: «Ми не знаємо, що ми знаємо».

Важливо виявити проблеми розуміння читання, оскількі воно, очевидно є різновидом комунікаційного розуміння. Відрізняють комунікаційне розуміння – поглиблення вивчення змісту тексту з метою виявлення нового або необхідного для читача; поверхове комунікаційне сприйняття, коли читач не поглиблюється у зміст, можливо з метою позбавлення ознайомлення; псевдокомунікація – механічне повторення тексту, така ситуація відбувається, наприклад, коли важливо є позбавити фактичність ознайомлення з документом. Психологічні бар’єри виникають не завжди.

Поглиблення читання – це діловий вигляд ознайомлення з документом та активного комунікаційного пізнання, частіше всього воно пов’язане з навчання, виробничою діяльністю або державною службою. Його ще називають «штудирування». Читач відокремлює себе від особистості автора, веде з ним віртуальний діалог, критично оцінює прочитане, робить особилі висновки.

Також також існує така проблема, як трансформація бібліотек з пасивних сховищ документованих знань на паперових носіях в активних їх розповсюджувачів засобами електронних комунікацій, потребує застосування методології системного аналізу. Вона передбачає дослідження предметних галузей шляхом представлення їх як систем з наступним аналізом цих систем. Такий підхід базується на принципі цілісності досліджуваної предметної галузі, тобто вивченні її властивостей як єдиного цілого.

Шляхом вирішення цих проблем є впровадження комплексних систем електронного документообігу (СЕД) як базових інформаційних систем, передусім у виконавчих органах влади [11, 344]. Зумовлено це тим, що саме ці органи перебувають у безпосередніх відносинах з соціальною та економічною сферою. Головною метою впровадження СЕД є пiдвищeння ефективності документних комунікацій в органах, створення ефективного середовища управління та функціонування державної установи. Основними особливостями впровадження CEД на рівні державного управління є:

• можливість чіткої формалізації управлінських процесів;
• система має впроваджуватися в усіх структурних підрозділах органів, якi ведуть створення, оброблення, з6ереження документів;
• наявність певного спротиву окремих служб або працівників, пов'язаного з тими чи іншими інтересами;
• упровадження CEД повинно проводитися на основі пілотного проекту та поетапному його виконання [11, 346].

Отже для досягнення цих цілей потрібно вирішити наступні завдання: усуспільнення вихідних повідомлень (рукописів), що надходять від творчих особистостей, включаючи їх смислове оцінку, редакційно-видавничого оформлення, поліграфічного тиражування, т. Е. Перетворення рукописи в документ громадського користування (ДОП), який часто називають «первинний документ», або напрямки її в фонд архівних документів (ФАД) ; смислової обробки ДОП (згортання і розгортання) для більш повного їх використання; іншими словами, перетворення первинних документів у вторинні; формування і довготривалого зберігання фондів громадського користування (ФДОП) ; поширення первинних і вторинних документів в режимах постійного оповіщення або довідкового обслуговування.

 

 

Отже, виникнення кожного документного фонду обумовлено потребами суспільства, багатоплановість яких призвело до диференціації та спеціалізації фондів, виокремленню їх соціальних функцій, необхідністю координованого формування та взаємовикористання фондів.

 

 

У процесі дослідження курсової роботи, всі завдання вирішені, що дозволило дійти основних висновків:

1. Семантика документної комунікації входить до складу метатеорії документної комунікації в якості узагальнюючої теорії комунікаційних символів. Разом з тим вона є частиною семіотики – наукової дисципліни, що вивчає всі взагалі знаки, а не тільки комунікаційні знаки;

2. Для семіотичного підходу до пізнання комунікаційних знаків властиве використання абстрактних моделей, структур, логіко-математичного апарату. Лідером в цьому відношенні серед комунікаційних дисциплін є структурна лінгвістика;

3. Семіотичні абстракції при розумному їх осмисленні можуть допомогти у вирішенні практичних проблем показало, що використання понять релевантності та пертинентности в комунікаційному обслуговуванні.

4. Семіотика соціальної комунікації може внести свою лепту в розв'язання наступних проблем:

4.1. Побудова сутнісної типології природних мов. Описова лінгвістика як типологічних ознак використовує: зв'язність (спайку, з'єднання) морфологічних елементів слова, – виходять три типи мов ізолюючі, агглютинативные, флексивные; синтез (оформлення) слів мови дозволяє розділити мови на чотири типи: ізолюючі (як і в першому випадку в цій якості виступають китайський, в'єтнамський, кхмерська, сіамський мови), слабосинтетические – більшість європейських мов, цілком синтетичні – арабська, санскрит, латинська, грецька, полисинтетические – ескімоський і мови деяких індіанських племен. Ясно, що типології такого роду не можна назвати сутнісними. Крім того, описова лінгвістика не змогла розробити критерії, які дозволили б розмежувати наріччя, діалект, національна мова. В результаті кількість мов, що існують нині на планеті, оцінюється від 2500 до 5000. Лише формально семіотичні підходи можуть вирішити проблему;

4.2. Сучасна лінгвістика визнала своє безсилля в розкритті таємниці походження природних мов. На відміну від минулих часів, навіть нові гіпотези з цього приводу не вьщвигаются. Тупикова ситуація виникла тому, що походження людської мови не можна розв'язати засобами лінгвістичної науки; тут потрібен більш широкий соціально-комунікаційний контекст, який створюється семіотикою соціальної комунікації;

4.3. На відміну від всіх біологічних і соціальних утворень не виявлено жодної еволюції, ніякого вдосконалення людських мов. Більше того, виявляється, що мови примітивних народів складніше, логічно і семантично багатші, ніж мови высокоцивилизованных націй;

4.4. Великої й недостатньо освоєної областю застосування семіотики соціальних комунікацій є штучний інтелект взагалі і машинний переклад зокрема, де потрібно моделювання властивих людині процесів обробки, зберігання та видачі соціально значущих смислів;

4.5. Структурний літературознавство і семіотика мистецтва потребують розвитку свого наукового потенціалу.