Народні промисли та ремесла Поділля в туристичній індустрії

Відомим на Поділлі, і не тільки, є плетіння з природних рослинних матеріалів – давній вид народної творчості. Поділля є багатим на сировину що необхідна для плетіння, а також не потрібні були якісь складні знаряддя праці. Тому у домашньому господарстві широко використовували вироби з лози, рогози, соломи тощо. Правда, зберегти їх надовго важко.

Розвиток капіталістичних відносин наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. призвів до появи надлишкової робочої сили. Це спонукало малоземельні селянські сім’ї шукали допоміжні промисли і виготовляти різні речі першої необхідності своїми руками.

Так, подоляни використовували вербо лозне і липове лико для плетіння різноманітних предметів побуту.

Чистотою роботи і різними комбінаціями переплетень виділялися вироби майстрів з села Щітки Вінницького повіту, зокрема вироби Івана Кривського.

Працювала навіть школа кошикоплетіння в с. Польова Березівка Літинського повіту, самі вироби були настільки популярними, що демонструвалися на виставках.

Майже всюди виготовлялися корзини з лози, але центром вважалися с. Хорпачка і м. Мізяків. В с. Садківцях виготовляли корзини без ручок, які використовували для пакування плодів під час перевезення їх на далекі відстані. У Бубнівці Великій з прутів виготовляли навіть меблі, які продавали на великих ярмарках.

Народні умільці Хмельниччини та Вінниччини і сьогодні створюють з рослинних матеріалів справжні мистецькі вироби – вишукані й оригінальні.

Ткацтво пронизувало щоденний побут подолян, вважалося найпочеснішим видом жіночого ремесла. Традиції ткання передавалися з покоління в покоління як найдорожчий скарб. Сьогодні багатьох майстринь уже немає серед нас, але їхні роботи збереглися у домівках дітей, внуків і правнуків завдяки святим традиціям. Прості селянки, які не вміли читати і писати, добре розуміли ткацьку науку, мудрими вчителями обирали вони собі природу, сповнену гармонії і краси.

Художнє відображення інтер'єру подільської хати здійснювали переважно тканими виробами. Високохудожні зразки ткацтва збереглися до нашого часу і в ансамблі подільського народного одягу: в запасках, обгортках, хустках, перемітках, поясах. Найвишуканішими виробами подільських ткачів були скатертини, рушники, виконані технікою так званого світлотіньового ткацтва. Найчастіше ткацтвом займались у м. Кам’янці-Подільському.

Але найбільше гордяться подоляни своїми килимами, які за технологією, за малюнком є унікальними, неповторними.

На Поділлі здавна ткали килими двох видів – з рослинним і геометричним орнаментами. Особливу цінність становлять килими вазонового типу, їх побачите на Волині, Буковині, але саме на Поділлі вони набули особливого вигляду.

Відомим центром килимарства на Поділлі є м. Ямпіль.

Враховуючи вищенаведене, я можу стверджувати, що територія Поділля приваблює великим різноманіттям ремесл та промислів, якими займаються місцеві жителі. Це гарна перспектива для даної території в туризмі, адже на сьогоднішній день туристи все частіше цікавляться саме старовинними традиціями, етнотуризмом, хочуть знати більше про культуру та її розвиток, про технології виконання традиційного одягу, на якийсь час зануритись в атмосферу старовини, навчитись чого нового і т. д.

 

 

Туристичний продукт – попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Розробка схеми маршруту та його програмне забезпечення є нерозривно пов’язаними процесами. Розрахунок вартості туру грунтується на проведених організаційно – технічних заходах з пошуку партнерів та укладання з ними угод.

Критерієм відбору є атрактивність об’єктів показу для задоволення мети подорожі, можливість забезпечити різноманітність програми перебування в даному населеному пункті, його транспортна доступність та забезпечення послугами гостинності.

Групування пунктів маршруту проводиться за вказаними вище критеріями, при цьому основна увага повинна бути звернута на клас гостинності та транспортну доступність обраних пунктів маршруту. Метою даного етапу є виділення та диференціація пунктів маршруту відповідно до мети подорожі з виділенням пунктів дислокації з тривалим програмним забезпеченням та екскурсійних продуктів.

Вибір початкового та кінцевого пунктів маршруту здійснюється за показником транспортної доступності, тобто зв'язності з місцем постійного проживання потенційних туристів (зоною дії туроператора), взаємозамінності видів транспорту, типу транспортних засобів.

Схема маршруту залежить від обраної форми. Маршрут – це напрямок переміщення туриста. За схемою маршрути можуть бути лінійні, кільцеві, радіальні та комбіновані. Вибір пунктів по маршруту узгоджується з програмою відповідно до виду туризму, терміну та класу обслуговування.

 

 

Туристичний маршрут – це попередньо намічений шлях подорожі туру, екскурсії, що характеризується визначеним порядком пересування туристів через певні географічні пункти та об’єкти. Схема маршруту – це графічне зображення території та структури майбутнього туристичного продукту. Процес її побудови є певним впорядковуванням та генералізацією інформації відповідно до мети подорожі.

Розробка маршрутів – це складна багатоступенева процедура, яка вимагає достатньо високої кваліфікації і яка є основним елементом технології туристичного обслуговування. За схемою мною складений маршрут належить до кільцевого, оскільки його початковий та кінцевий пункти подорожі визначені