Народні символи України — сакрал українського народу

Легенда

Ростуть на землі дуби-велети, підпираючи своїми вітами зоряне небо, нагадуючи своєю могутністю міфічного героя Древньої Греції Антея. Коли, за легендою, вчепилися в смертнім двобої два неперевершених велети, син могутнього громовержця Зевса Геракл і сип бога Посейдона і богині землі Гсї Антей, то скільки не кидав Геракл Антея на землю, той щоразу піднімався ще сильнішим, ніж до цього. Він одержував силу від матері-землі. Так і красень дуб. Рідко кому за життя доводилося бачити його пошкодженим буйними вітрами чи вирваним з корінням із землі. Сотні, тисячу літ стоїть дуб як символ волі та могутності.

 

Загадки про дуб 

 

Дерево росте крислате,

листям різьбленим багате.

Примостились під листочки

в тюбетеєчках синочки. (Дуб)

 

***

Чималеньким виростає,

Міць з роками набирає.

Може жити сотні літ,

Має величезний рід.

 

***

З жолудя він проростає,

В кроні сил чимало має.

Кабани плоди смакують,

Люди міць його цінують.

 

***

Гарне дерево, міцне.

Листя різьблене, рясне.

А на гілочках крислатих

Буде жолудів багато. (Дуб)

 

***

Живе один батько,

Тисячі синів має,

Усім шапки справляє,

А собі немає. (Дуб і жолуді) 

 

Прислів'я та приказки

За одним разом дуба не зрубаєш.

І великий дуб від малої сокири падає.

Дуб ламається, а лозина нагинається.

Де дуби-там і гриби.

Який дуб,такий тин,який батько,такий син.

Тоді просо засівається,як дуб сухий розвивається.

 

Вірші про дуб

 

ДУБОВІ ДІТИ 

(Віктор Кочевський)

На галяві виріс дуб 

І корою зашкаруб, 

Розгорнув крислаті віти, 

А на них — дубові діти. 

Дуб гойдає їх, гойда 

І на діток погляда: 

Мов, скоріш зростайте, діти,— 

Рад я вами жолудіти. 

Десь на осінь ви, смаглявці, 

Сипонете по галявці, 

І збагне кленок-сусід: 

Розпочавсь дубовий рід. 

 

Дубочки

(Грицько Бойко)

На колгоспівському полі 

Стигнуть колосочки... 

Там на волі, 

На роздоллі 

Виросли дубочки.

А я дівчинка Ганнуся 

Йду до того гаю, 

Стану-гляну, 

Задивлюся, 

Пісню заспіваю:

— Ви ростіть, ростіть, дубочки,

Різьблені листочки!

Розвивайтесь,

Наливайтесь,

Рідні колосочки!

Колосіться, колосіться, 

Жито і пшениця! — 

Захищають вас 

Дубочки — 

Різьблені листочки!

 

Дуб

(Надія Красоткіна)

На узліссі дуб виростав —

Хтось листки йому фарбував.

Це ж який художник зумів

Підібрати сто кольорів?

То червоним дуб весь горить,

То засвітить жовтим на мить.

Скільки ж ще відтінків в дубів...

Скільки в світі є кольорів?

Дуб такий розкішний стоїть,

Кольоровим листям шумить.

Той художник — осінь була —

Дубу фарби всі віддала.

 

Немає України без білої хати і чорнобривців, які милують око до сивих морозів.

Чорнобривці — трав'яниста рослина. її є 20 видів, які у дикому вигляді зустрічаються в Америці. Є високі й низькі, зі своєрідним запахом і без нього. В Україні поширені декоративні чорнобривці.

Вважалося, що чорнобривці допомагають позбутися головного болю.

Для українців чорнобривці символізують дитинство, рідну матір і батька, рідну оселю.

Чорнобривців у народі називаютьто жовтяки,то оксамитки,то бархатки,бо яскраві,виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих,жовтих ,оранжевих,червонясто-коричневих барв. Але найбільш поширеною стала назва чорнобривці.

Їх назва пов ‘язана зі стародавньою легендою про майстрів-чоботарів,які виготовляли особливо гарні,святкові жіночі чобітки,що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки-чорнобривці.

 

Легенда про чорнобривці

Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім'яКоли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не відкуплялись – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю. Тяжко тужили батьки, а від синочків,