Народні символи України — сакрал українського народу

Словник Б.Грінченка фіксує форму «вишній», тобто «верховний», а отже «небесний», «божественний». Водночас у Словнику вміщено фразу «Господи вишній, чи я в тебе лишній?», яку можна зіставити із фольклорним виразом «Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня…» Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо «світ» — це «свят».

За даними М.Костомарова, слов'яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір (пор. імена язичницьких богів Світовид, Білобог). Споконвіку священні речі українців — білі (хата, вишиванка, хустина, рушник). Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України. Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників. У свідомості українців і нині вишня — це рідна домівка: «Садок вишневий коло хати» (Т. Г. Шевченко). Або: «Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати» (М.Старицький).

У поемі І. Я. Франка «Іван Вишенський» змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону.

Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої:

Ще сніг ковтала повідь широченна,

І рала ждав іще тужливий лан.

А під горою вишня — наречена

Вже до віночка міряла туман.

У поемі І.Драча «Смерть Шевченка» вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря. І на завершення — рядки, написані одним із авторів Словника:

О, вишня — Матінко Всевишня -

Весь білий світ — то вишні цвіт.

Правічне дерево Вкраїни -

Її безсмертя в плині літ.

О.Потапенко.

Прислів’я та приказки

Слива цвіте - запах хороший, вишня цвіте - очей не відірвеш (японська). 

Серед квітів - вишня, серед людей - самурай (японська). 

Три дня не минуло, а вишня відцвіла (японська). 

Життя - кошик з вишнями (англійська). 

Солодко вишень, так пансько страву. 

З боярами не їж вишень, а то кістьми закидають. 

Були вишні, та всі вийшли.

 

Загадка про вишню, черешню

 

Зелені сережки 

На гіллі висіли,

На сонечці підсмажились

І почервоніли! 

(Вишня, черешня)

***

Поміж листя оксамиту

дозрівають серед літа,

мов сережки, червоненькі,

дрібні ягідки смачненькі. (Вишні)

***

По дві сестрички 

На гойдалках гойдались, 

Червоними личка 

Від сонечка стали.

 

Вишенька 

(Грицька Бойка) 

Ранньою весною

В нашому садку

Я сама садила

Вишеньку струнку.

I шумить листвою —

Вже така, як я! —

Вiд усiх найкраща

Вишенька моя!

 

 

Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов'язує світ мертвих зі світом живих.

З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.

Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася,

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

 

Калина-символ кохання,краси,щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть,як наречена у білому вбранні,а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай,оселю,печуть смачні пероги,лікуються.Народ склав про неї багато легенд та пісень. 

Калинова сопілка,калинова колиска,калиновий лист-говорять у народі. Дуже любив цей кущ Т.Г.Шевченко. Він опоетизував калину в своїх творах:

 

Сонце грії,вітер віє з поля на долину,

Над водою гне з вербою червону калину.

На калині одиноке гніздечко гойдає,

А де ж співає соловейко?-не питай,не знає.

Тече вода з-під явора,

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина,

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Калина — найчарівніша рослина,