Народні символи України — сакрал українського народу

Небесні ангели — волошки!

 

 

Близько 30 видів росте в Україні. Кажуть: «Де вода, там і верба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна. Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу і Т. Шевченко. Перебуваючи у засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла вона йому на Втіху. Росте верба Шевченкова і досі. У нашій вербі живе і добра душа Левиної Мавки. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток.

Тиждень перед Великоднем називається вербним (вербна неділя). Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою

 Верба — дерево цілюще. Настій із вербової кори знижує температуру. Відвар вербової кори вживають при грипі, вірусних інфекціях, ревматизмі.

Верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишатись і для нас.

 Верба-символ краси,безперервності життя.Вона живуча:встромиш у землю гілочку-і виросте дерево,засип ранку порошком меленої вербової кори-і кров зупиниться. З давніх –давен в Україні вербу вважали святим деревом. Перед Великоднем шостий тиждень посту називався«Вербним». На Вербному тижні,у неділю,святили вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша

"Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..."

А якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі;

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

 

Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду,під час грози їх викидали на двір,щоб,як казали, «град припинився», обкурювали хату від хвороб,клали у купіль немовляти. Діти хльостали один –одного освяченими гілочками,примовляючи:

Не я б ‘ю-верба б’ є.

 За тиждень-Великдень.

Недалечко-червоне яєчко!

 Спаси і сохрани,Матір Божа,

Під своїм покровом.

 На цехльостання не можна було ображатись,оскільки верба давала силу і здоров ‘я.

 Томуу нашого народунайбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.

Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.

Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербуТ.Г. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і вирославона йому на втіху. Росте верба Шевченкова і досі. У нашій вербі живе і добра душа Левиної Мавки. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток. 

Ще тільки зійшов сніг, тільки пригріло сонечко, а верба вже поспішає привітати світ Із весною, даруючи йому пухнасті жовті котики. Це дерево зацвітає першим. Віддавна шанується в Україні.

Стоять верби над річкою чи ставком і, опустивши свої віти у воду, навівають сум.

 

Як йде весна до мого краю,

І грає сонце веселіше,

Верба найперша зацвітає,

І на землі стає світліше.

Верба схилилась над водою

І віти-коси в річці миє.

Своєю вродою простою

Людині завжди серце гріє.

А як журба на серці, туга.

Прийди до світлої вербички

І прихилися, як до друга

Чи як до рідної сестрички.

Вона послухає, зігріє

І стане легше в світі жити.

Вона твій біль забрать зуміє,

Верба уміє це робити.

 

Верба дарує нам багато корисного, лікує. Вона — ніби позначка води на землі. Тому й криницю копають завжди під вербою. На сухому місці це дерево не росте ніколи. «Де срібліє вербиця, там здорова вербиця», — говорить народне прислів'я.

Українці вважають вербу святим деревом і шанують його. На останню неділю перед Великоднем припадає Вербна неділя. Цього дня в церкві повсюди святять нарізані вербові гілочки. Повсюди в Україні побутував звичай ритуального биття ними.

Люди вірили в чудодійну силу живої верби. Вона мала достаток і здоров'я. Верба дуже живуча. Ввіткнеш гілочку чи кілок у вологу землю — виросте дерево. Верба — символ неперервності життя. Красива, ніжна, невибаглива, корисна.

 

Плакуча верба

Легенда Поділля

У матері-вдови було троє синів. Вони дуже любили маму. Росли вони добрими, роботящими, приносили радість усім людям. Та от напали на рідну землю вороги. Прийшов до матерів старший:

- Благословіть, мамо, за свій край боротися.

Стиснулося в матері серце, але благословила. Потім прийшов