+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Навчальний посібник
К-сть сторінок:
41
Мова:
Українська
(19 серпня). На Трійцю із волошок плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов’язана з легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку в Україні назвали «волошки». За іншою легендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою оселю». Вінки з освячених волошок одягали на голову померлим дівчатам, також ці квіти клали в труну. Волошки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих, із них робили купіль для дітей при хворобах. Також вони символізують святість, чистоту, красу коханої.
Легенда про волошки
Назва “васильок”, що усталилася за родом волошок у російській ботанічній літературі, походить з народної легенди. Сільський хлопець – красень Василько якось косив у полі жито. Саме тоді у полі бавилися русалки. Одній з них дуже припав до душі Василько. Зачарувала русалка хлопця. Забув про все на світі і пішов за нею. А вона ж, пустуючи і сміючись, вела його в поля все далі й далі та й сама в нього закохалася. Не схотіла з ним розлучатися: обернула Василька на польову квітку, щоб нагадував синь води.
Відтоді, за легендою, щороку літньої пори русалки бавляться в хлібах, коли зацвітає волошка синя, плетуть з неї вінки і прикрашають свої голівки.
Є ще одна легенда.
Якось прогулювалась по полях богиня родючості Церера і почула жалібний голос волошок: “Нас орачі недолюблюють, відділили від жита”. На що Церера відповіла волошкам: “Недарма вам дали колір блакитної води: стійко тримайтеся біля трудівника – жита і не хиліться, як схиляє воно повні колоски. А раз в рік і вас підуть женці шукати, щоб прикрасити вінками свої голови”. В цій легенді знайшло своє відображення свято врожаю. А у слов’ян волошки завжди використовувались для прикрашення іменних снопів, які з піснями приносили додому. Перевитий волошками, цей сніп довго красувався в передньому кутку. Лише вибір іменного снопа був різний: росіяни – перший сніп, а українці – дожиночний, останній.
Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: ” Усе, що населяє землю, складає мені подяку. Квіти шлють пахощі, ліси – таємничий шепіт, птахи – чарівні співи, лише ви стоїте вперто і мовчите ”.
- Це неправда, ми зовсім не невдячні. Ми прикрашаємо землю морем зелені, і в нас
немає іншого способу висловити свою вдячність. Ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов.
- Гаразд, – відповіло небо. – Ви відчуєте ласку і любов небес, я зійду до вас.
І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіточки, шматки його самого. Відтоді серед хлібного поля квітнуть квіти, а колосся хилиться до них і шепоче найніжніші слова любові і поваги.
Загадки про волошку
Синьоока ця заброда
В полі водить хороводи.
Де вона вінки спліта —
Пшениці рідкі й жита.
***
Синьоока чарівниця
Часто в полі в нас вертиться.
Де вінки вона спліта —
Пшениці ростуть й жита.
***
У матінки – квіточки
Лиш блакитні діточки.
З жита виглядають,
Літечко вітають.
***
На просторах поля золотого
Сині зірочки тремтять.
Мов шматочки неба голубого,
Виграють, виблискують, горять.
***
Сині зірочки пухнасті
Виглядають з жита,
Мов веселі оченята.
Як їх не любити?
***
Блакитні оченята
Із жита виглядають.
Хоч квіточки ці люблять,
Та з поля виганяють.
Прислів’я та приказки
Синьоока чарівниця часто в полі в нас вертиться; де вінки вона спліта - там пшениці рідкі й жита.
Де волошки, там хліба трошки.
Вірш про квітку волошку
Сині волошки
Знíтились трошки:
Вічками
Сіяли синь.
Дзвоники сині
В синій долині
Вушками:
«Дзень-дзинь».
Вірш про волошку на українській мові
Я – волошка синьоока,
Падаю усім до ока.
Пахну житом і полями,
Бо вмиваюся дощами.
Вірші про волошку для дітей
Там, де колоси налиті.
Розцвіла волошка в житі.
На голівці у волошки
Поселилось неба трошки.
***
Ось волошки, сонні трошки,
Синім шовком шиті,
Ясноокі, чисто вмиті,
Розбрелися по житі.
***
А в стерні — волошки,
Сині, неозорі,
І такі дрібненькі —
Слізки росяні,
Назривав їх трошки.
Це волошки-зорі!
Ниточки тоненькі —
Мрії весняні.
В. Чумак
Волошки
(Ірина Сонячна)
Цвітуть в душі моїй волошки,
Такі прекрасні,особливі.
Немає суму ані трошки!
Лиш тільки, кольори грайливі.
Вони для мене, наче скарб,
Багатше, сяючої брошки,