Народні символи України — сакрал українського народу

Незчулася, як підійшов до неї леґінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:

— Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?

Не промовила дівчина ні слова. Мовчки простягнула красному леґіню свій вінок. А потім гойдалися дерева, сп’яніло плив зелений ліс, і радісно шепотіли хвилі Черемоша. Вінок упав на траву, розсипався, розрісся веселими зеленими стьожками попід кущами, глянув на світ блакитними очима квіточок.

… Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.\

*** ******

Розпускаючись одним із перших весною, як і пахуча фіалка, барвінок вважав себе вкрай ображеним через те, що всі люди й боги звертають увагу на фіалку, а не на нього, хоча за красою свого листя і квітів він ні скільки не гірший, хіба що йому не вистачає її чарівного запаху. І ось одного разу, коли Флора спустилась весною на землю й, зачарована п’янким запахом фіалки, голубила її, пропонуючи додати їй зросту, аби вона вивищувалась над іншими квітами, а не пахнути в затінку інших рослин,– раптом пролунав тоненький жалібний голосок.

– Хто там скаржиться?– запитала Флора.

– Це я,– відповів барвінок.

– Що ж тобі треба, чому ти плачеш?

– Я плачу тому, що ти, мати усіх квітів, не обдаруєш мене навіть поглядом, забуваєш про мене, тоді як фіалці – уся твоя увага й ласка.

Флора глянула на маленьку рослину, котру зовсім не знала, а, може, просто забула, оскільки навіть боги не в змозі запам’ятати усіх створених ними істот, й запитала:

– А як тебе звуть?

– Мене ніяк не звуть,– відповів барвінок,– я ще не маю імені.

– То що ж ти хочеш?

– Я хотів би мати якийсь такий тоненький приємний запах, як у фіалки. Дай мені його, Флоро, і я тобі буду дуже і дуже вдячний.

– Ні, цього, на жаль, я тобі не можу дати,– відповіла Флора.– цю чудесну властивість рослина одержує у момент свого виникнення з волі творця і передається їй разом із першим поцілунком того генія, котрому доручено її оберігати. Ти ж народився без запаху.

– Ну, то нагороди ж якимось особливим даром, котрий порівняв би мене з фіалкою, на яку я схожий навіть забарвленням, а проте ніхто не помічає.

– Гаразд,– відповіла богиня,– квітни ж ти довше, аніж фіалка, квітни й тоді, коли фіалка давно вже буде мертвою.

– Спасибі тобі, Флоро, це великий дарунок. Тепер, коли закохані шукатимуть по всьому саду й не зустрінуть більше фіалки, то, можливо, вони звернуть увагу й на мене. І, зірвавши, прикріплять квіти барвінку до своїх гарячих грудей.

– Можливо, – відповіла богиня.

– Але ось що я тебе ще попрошу. Зроби мої квіти більшими, ніж у фіалки,– додав барвінок.

– Якщо хочеш – і це я можу зробити. Нехай твої квіти будуть більшими. Величина – то протилежність глибини, – мовила Флора вже роздратовано, обурюючись впертою наполегливістю маленької рослинки, й хотіла вже йти, проте та безвісна маленька квіточка була, здавалося, усе ще невдоволена. – То що тобі ще потрібно? – запитала Флора. – Ти одержиш більші, ніж у фіалки, квіти й цвісти будеш довше за неї – хіба цього мало?

– Так, Флоро. Якщо ти така вже милосердна до мене, то дай мені якесь ім’я. Бо без нього я – все одно що бурлака чи волоцюга.

Замість того, щоб розсердитись, Флора усміхнулась.

– Гаразд, – погодилась вона, – це дуже просто, ти матимеш назву Pervinca ( переможна ), тобто рослина – переможниця, оскільки, хоч би там що, а хочеш перемогти скромнішу й красивішу сусідку свою. Нехай же ім’я твоє підкреслюватиме твій заздрісний характер.

І ось з того часу наш барвінок має наукову назву Pervinca або Vinca.

Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.

І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.

Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син,