Народні символи України — сакрал українського народу

А коли попросив благословення найменший, не витримала:

- Не пущу! — скрикнула. — Один ти у мене залишився!

- А земля у нас теж одна. Хто ж її захистить, як не я?

Ще більше защеміло у матері серце, але провела у дорогу і найменшого сина А сама щодня виходила на берег річки, синочків рідних виглядала Поверталися їхні друзі, схиляли .перед матір'ю голови, приносили їй невтішні звістки: загинули всі її сини героями. Довго плакала-ридала мати над річкою, не хотіла в хату без дітей вертатися. А на ранок побачили люди на березі вербу, що невтішно додолу схилила свої віти.

Отак на світі з’явилася плакуча верба.

Прислів’я та приказки

На городі під вербою стоїть колодязь із водою.

Де срібліє вербиця - там здорова водиця.

Верба і дівчина приймуться де-небудь.

 Верба, як трава лугова: ти її покоси, а вона знову виросте.

Де не повернешся, золоті верби ростуть.

Гнучка, як лоза.

Зігнувся, як верба над водою.

Така правда, як на вербі груші.

Високий, як лоза, а дурний, як коза.

Верболіз б'є до сліз.

Вербові дрова, а козячий кожух - то й випре дух.

Де ростуть верби, там чисті джерела води

 

Загадки про вербу

 

 Проливала дрібні сльози

 молода дівиця.

 Полоскала довгі коси

 у чистій водиці. (Верба) 

 

*** 

Довгі, тонкі віти має, 

Золото кору вкриває, 

З гілок кошики плетуть,

 В церкву раз на рік несуть.

 

Вірші про вербу

 

Верба

(Катерина Перелісна)

Тане снiг, течуть струмки,

Ожива травичка,

I до сонця гiлочки

Простяга вербичка.

I м'якенькi, як пушок,

Нiжнi, як шовковi,

Ясно дивляться з гiлок

Котики вербовi.

 

Вербові сережки 

(Ліна Костенко)

Біля яру, біля стежки

одягла верба сережки.

Головою хилитала,

потихесеньку питала:

- Де ота біленька хатка,

що гарнесенькі дівчатка?

Хай би вибігли до стежки,

подарую їм сережки.

 

ВЕРБИЧКА

(Дмитро Мегелик)

Посадив Петрусь вербичку

Зелененьку, невеличку,

Щоб над стежкою росла,

Кучерявою була.

Перша пташка прилетіла,

В молодому листі сіла,

Заспівала на гіллі:

— Трі-лі-лі-лі, трі-лі-лі… —

Потім промінь золотистий

Примостився теж на листі,

Він приніс для юних віт

Аж від сонечка привіт.

Радо Петрик поглядає

На вербичку і питає:

— Ти скажи мені про те,

Хто скоріше з нас росте? 

 

ДВІ ВЕРБИЧКИ

(Федір Петров )

Ми з Данилом біля річки

Посадили дві вербички.

 

А вони сплелись гілками,

Обнялись, немов руками.

 

Та й стоять, як ті сестрички,

На леваді, біля річки.

 

Ще й листочками кивають,

Наче в гості зазивають.

 

В.Бойченко

 

***

Знов до порога повертаю 

По радості чи по біді 

І поглядами обіймаю 

Ці тихі верби при воді. 

Хвилини кращої немає, 

І зайві будь-які слова, 

Як їх зелена кров скипає 

Й мою червону зігріва. 

 

Котики вербові 

(Анатолій Камінчук)

Сонце по діброві 

Ходить, як лисичка. 

Котики вербові 

Жмурять жовті вічка.

 

Вже не хочуть спати, 

Хоч і трішки сонні. 

Гріють лапенята 

На яснім осонні.

 

 

Поет не випадково сказав : "Прийдуть з України верби і тополі". Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т. Г. Шевченко написав поему "Тополя":

По діброві вітер віє,

Гуляє по полю.

Край дороги гне тополю

До самого долу.

 

Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут він побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина така гарна, що я візьму її собі за дружину".

Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перун і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия". Вдарив палицею об