+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
26
Мова:
Українська
"Поняття мови науки в структурі наукової культури", переосмилюється роль і значення даної категорії в процесі розвитку наукової культури. Автор аналізує її світоглядні трансформації в період 60-х - 90-х років ХХ століття на прикладі теоретичних узагальнень К.К. Жоля, С.Б. Кримського, О.М. Кравченко, В.І. Кузнецова, В.С. Лук'янця, Л.В. Озадовської, М.В. Поповича. Також, зазначено, що в ряді публікацій означених авторів постійно простежується ідея обґрунтування категорії "мова науки". І що найголовніше, ця ідея скорегувала світоглядну спрямованість останньої як специфічного феномену когнітивної діяльності людини в світі, з одного боку, та похідний момент створення культури у вигляді специфічного світу символів, у яких розкривається дійсність, актуалізується внутрішній світ людини, з іншого. Отже, в творчості вітчизняних мислителів поняття "мова науки" відзначалось як специфічний процес семантико-семіотичної кодифікації, увиразнення розсудком на теоретико-лінгвістичному рівні чуттєвого досвіду, але представлена в руслі світоглядно-антропологічного дискурсу.
У підпункті 1.2.3. - "Наукова концепція, наукова картина світу, стиль наукового мислення і самосвідомість науки у філософській рефлексії наукової культури", визначається методологічна роль вказаних категорій у формуванні наукової культури в українській філософії упродовж 60-х-90-х років ХХ століття.
Поняття "наукова концепція" було переосмислено на початку 90-х років в працях В.А. Рижка. Аналізуючи проблеми нелінійності наукового знання, він звернув увагу на контекстуальне тлумачення терміну наукової концепції, як певного засобу розв'язання комплексних питань, що визначаються світоглядними орієнтирами науки, безпосердньо впливаючи на становлення поняття “наукова картина світу". Дана категорія є сутнісною інтелектуальною формою наукового пізнання - гносеологічним відтворенням смислового й категоріального каркасу дійсності у структурі мислення.
В дослідженнях М.Б. Вільницького, П.С. Дишлевого, М.Е. Омельяновського В.І. Передерія, В.Ф. Чорноволенка та ін., вона була визначена в контексті світоглядно-антропологічного осмислення дійсності. Це позитивно вплинуло на формування наступного інтелектуального модусу наукової культури визначеного в процесі формування стилю наукового мислення. Дослідження даної категорії знайшло своє відображення в працях С.Б. Кримського, В.І. Кузнецова та Б.О. Парахонського. Розробивши своєрідний історико-філософський, методологічний підхід аналізу цього явища, означені автори визначили його в якості посутньої проблеми, що дається взнаки при вивченні стилістичних, пізнавальних характеристик творчої діяльності людини.
Поняття "самосвідомості науки" є завершальним моментом розвитку раціонально-інтелектуального виміру наукової культури. В свою чергу, дана категорія включає в себе соціально-етичні аспекти, що пояснюються рядом причин. По-перше, тим, що самосвідомість науки обумовлює світоглядне підґрунтя розвитку людини в структурі науки як підсистеми, системотворчого фактору культури. По-друге, тим, що включає можливість вірної інтерпретації перспектив розвитку науки в історично-часовій долі людства. По-третє, тим, що містить аксіологічне навантаження, включає коло проблем, які вказують на суперечливі моменти, що обумовлюють існування людини у науковому світі.
Над розробкою цієї категорії працювали В.Д. Білогуб, Г.М. Добров, П.В. Копнін, О.М. Кравченко, С.Б. Кримський, Л.В. Озадовська, В.С. Лук'янець. На їх думку, самосвідомість науки пояснює не тільки шляхи розвитку науки, її позитивні та негативні зміни, а підводить до розгляду соціально-антропологічних категорій наукової культури.
У другому розділі "Соціально-антропологічні категорії наукової культури", який включає в себе два підрозділи і шість підпунктів, досліджуються соціальні та антропологічні трансформації наукової культури.
У підрозділі 2.1. - "Соціальні категорії наукової культури", переосмислюється розвиток соціальних вимірів наукової культури, на прикладі таких категорій як “наукова творчість, "наукова діяльність", "наукове виробництво", "цілепокладання та ідеали науки". Автор доходить висновку, що висвітлюючи проблеми соціальної сутності наукової культури українські мислителі звернули увагу на те, що наука є не тільки результатом вмотивованої, цілеспрямованої діяльності людини, яка пізнає світ, а й внутрішньо-смисловим компонентом культури. В останній вона постає своєрідною дійсністю, що забезпечує освоєння і впорядкування світу в категоріальній будові мислення. Над розробкою даних проблем працювали Є.І. Андрос, В.Д. Білогуб, Г.М. Добров, В.П. Загороднюк, В.О. Звіглянич, Ф.М. Канак, П.В. Копнін, В.Г. Табачковський, В.І. Шинкарук, О.І. Яценко.
У підпункті 2.1.1. - "Наукова творчість як складова наукової культури", зазначається, що дана категорія у працях вітчизняних мислителів осмислювалась як необхідна умова у процесі формування знання. Центральною світоглядною позицією досліджень П.В. Копніна, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, стала ідея про те, що наукова творчість це смислова єдність знання, яка формується у якості спрямовуючої продуктивної діяльності. Вона забезпечує не лише появу інноваційних зрушень, які сприяють соціальному добробуту, але також розкриває можливості духовного, розумового самовираження людини в світі.
У підпункті 2.1.2. - "Наукова діяльність як соціальна категорія наукової культури", зазначається, що в дослідженнях вітчизняних філософів, які були присвячені осмисленню даної категорії були отримані наступні результати. По-перше, наукова діяльність була проаналізована як контекст культури й життєдіяльності людини. По-друге, П.В. Копнін, В.І. Шинкарук та ін. вказали на те, що завданням даної категорії є виробництво нового наукового знання, що зініційовує утворення світоглядних, аксіологічних установок, норм, які регулюють науку та виробничі відносини. Це безпосередньо впливає на формування наукового виробництва.
У підпункті 2.1.3. - "Наукове виробництво в контексті філософської і наукової культури". Автор підкреслює, що в українській філософії, наукове виробництво визначалось в якості світоглядного рівню гносеології. Завдяки залученню даного поняття аналізувалась складна динаміка відносин в сфері науки, а також її визначення як конструктивного, теоретико-методологічного явища в процесі створення нових знань.
У підрозділі 2.2. - "Антропологічні категорії наукової культури", який включає в себе три підпункти, переосмислюється світоглядний поворот у творчості "філософів-шістдесятників", зокрема І.В. Бичка, В.Г. Табачковського,