Неопозитивізм. Аксіологічні детермінанти соціальної відповідальності бізнесу

Зміст

Вступ

1. Етика неопозитивізму

Висновок

2. Аксіологічні детермінанти соціальної відповідальності бізнесу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Етика бізнесу – одна з наймолодших областей науки. Курси по цій дисципліні читаються на Заході не тільки в школах бізнесу, але й у солідних університетах, ставши невід’ємною частиною підготовки економістів, менеджерів, фахівців в області керування громадськими організаціями і державною службою.

Етика бізнесу є однієї з різновидів професійної етики. Етика бізнесу являє собою вивчення відповідності моральних норм людини діяльності і цілям ділової організації. Вона не є простим набором визначених моральних стандартів, а являє собою інструмент аналізу і рішення проблем, що встають перед моральною людиною, що займається бізнесом. Для більшості людей стає очевидною, з одного боку, необхідність певної кодифікації етичних принципів сучасного світового бізнесу, а з іншого – неможливість використати для цієї ролі жодну, навіть достатньо розвинену релігійну чи культурну платформу внаслідок того, що жодна з таких платформ не має „ культурної етичної монополії ” на світовому рівні. Навіть незважаючи на глобалізацію і зростання зацікавлення світу в американській етиці підприємництва, що своїми коренями сягає протестантської етики. Тобто, сучасна етика бізнесу не може бути жодним моралізаторством чи проповідництвом, що, до-речі, лише стимулює в ній розвиток справжніх філософських рис внаслідок потреби апелювати до „ загальнолюдської раціональності ”, саме до того, що у філософії століттями називалося „ людською природою ”, основою якої залишається раціональне начало і того, що, власне і об’єднує всіх людей незалежно від їхньої культурної приналежності. 

1. Етика неопозитивізму

Неопозитивізм є історичною формою позитивізму, що сформувався у 20-ті роки XX ст. Його родоначальники – австрійські фізик-теоретик Моріц Шлік (1882-1936), філософ, логік, математик Л. Вітгенштейн, німецький філософ і логік Рудольф Карнап (1891-1970), англійський філософ, логік і математик Б. Рассел, представники Львівсько-Варшавської школи Альфред Тарський (1902-1984) і Ян Лукасевич (1878-1956).

Неопозитивізм – сучасний філософський напрям, у центрі уваги якого перебувають породжені розвитком сучасної науки актуальні філософсько-методологічні проблеми: роль знаково-символічних засобів наукового мислення; відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки; природа і функції математизації і формалізації знання тощо.

В етиці неопозитивізм об’єднує кілька течій і є спробою застосувати методологічні принципи філософії неопозитивізму до аналізу явищ моралі. Завдання етики його представники вбачають насамперед у вивченні мови моралі – моральних висловлювань (суджень), імен (термінів), якими позначаються відповідні поняття моралі. Свою теорію моралі вони називають метаетикою. За твердженнями неопозитивістів, етика, щоб бути науковою, повинна утримуватися від розв’язання будь-яких конкретних моральних проблем, оскільки моральні судження не можна обґрунтувати з допомогою фактичних знань, вони не піддаються верифікації.

У лоні неопозитивізму окреслилося кілька різновидів (логічний позитивізм, позитивізм лінгвістичного аналізу), що зумовлює певні відмінності етичних поглядів його прихильників. Абстрагуючись від багатоманітності проявів моралі, неопозитивісти основну увагу звертають на специфічні моральні терміни та висловлювання, стверджуючи, що, тільки будучи об’єктивованою в мові (особливо в мовленні), моральна свідомість може стати предметом наукового аналізу. Тому етика має вивчати мову моралі. При цьому постає завдання створення не «ще однієї» етики, концепції моралі, а метаетики. Згідно з такою точкою зору, щоб досягти статусу наукової, етиці слід відмовитися від претензій на нормативність, вона не повинна давати людині конкретні рекомендації, як поводитися. Ці висновки спричинені переконанням у тому, що, вдаючись до фактів, неможливо обґрунтувати істинність чи хибність моральних суджень.

Обстоюючи це твердження, неопозитивісти доводять, що в моральних судженнях ідеться не про існуюче (або те, що існувало), а про належне – те, що має бути. Моральні судження є нормативними й оцінними, а тому не піддаються перевірці на істинність. Наприклад, прихильники емотивістської теорії моралі стверджують, що моральні судження не можна перевірити досвідом, шляхом верифікації. Вони ні істинні, ні хибні, тобто не мають логічного значення. Це значення суто емотивне: виражає лише емоції того, хто говорить, і служить своєрідним наказом для того, хто слухає. Такі судження цілковито довільні і виражають лише схильності й бажання тих, хто їх висловлює. Їх не можна ні обґрунтувати, ні спростувати.

На відміну від емотивістів, які здебільшого цікавилися лише окремими моральними висловлюваннями та відповідними термінами, представники школи лінгвістичного аналізу моралі зосереджують увагу на логіці моральної мови і мовлення загалом, аналізі відповідних текстів. Аналітична концепція розглядає аналіз мовних засобів і виразів як єдино правомірний метод дослідження, здатний виявити дійсні ситуації використання мовних засобів, які (ситуації) породжують етичні проблеми.

Цінність міркувань мислителів, яких зараховують до школи лінгвістичного аналізу, обумовлена тим, що аналіз мови моралі є необхідною умовою її всебічного дослідження.

Підґрунтям істинності моральних висловлювань і принципів, згідно з аналітичною концепцією, є їх загально значущість, а не об’єктивний зміст. Це породжує висновок, що етика не може допомогти людям у розв’язанні моральних проблем, оскільки моральна позиція людини – справа її особистого бажання.

Попри свою односторонність, неопозитивізм зумів сформулювати актуальні питання етики, внаслідок чого значно розширилася проблематика теорії моралі, а деякі з цих питань одержали й розв’язання. Завдяки неопозитивізму значно зросла вимогливість до етики як науки.

Висновок

Неопозитивізм (суб'єктивно-ідеалістична теорія). Його представники –