Організаційна перебудова ТНК у посткризовий період

 

 

1. Суть організаційної структури ТНК 

2. Сучасні форми організаційної структури ТНК 

3. Зміст перебудови ТНК 

 

 

Одна із особливостей і проблем бізнесу полягає у тому, що як його оточуюче середовище, так і він сам змінюються під впливом багаточисельних факторів. Змінюються клієнти, виникають нові ринкові ніші, з’являються нові конкуренти, розробляються нові, більш досконалі технології. Узагальнюючи, можна сказати, що джерелом змін є зміни в технічній і технологічній стороні виробництва, а також у виробничих відносинах самої компаній і в оточуючому ринковому середовищі. Особливо динамічне середовище бізнесу, тому кризи і зміни тут – звичайна справа.

Саме під час криз у ТНК виникає необхідність в організаційних перебудовах, які забезпечили б їх ефективну діяльність навіть у складних умовах функціонування.

Актуальність даної теми індивідуальної роботи полягає у тому, що тут висвітлено можливі варіанти перебудови ТНК, а також обгунтовано доцільність кожного варіанту взалежності від поставленої мети, яку необхідно досягти після неї.

Завданнями даної індивідуальної роботи є:

• висвітлення можливих варіантів перебудови ТНК;
• обґрунтування доцільності вибору кожного варіанту;
• виявлення зв’язків між структурою ТНК, бажаним способом здійснення перебудови та факторами впливу на хід перебудови.

 

 

Транснаціональними корпораціями (ТНК) вважаються суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють її за межами однієї країни. В економічній літературі також можна зустріти думку, що транснаціональною є корпорація, капітал якої мононаціональний, а сфера діяльності – міжнародна. Термін «багатонаціональні корпорації» іноді застосовується до корпорацій, які багатонаціональні і за природою свого капіталу, і за сферою діяльності. Усі ці визначення можна застосувати до поняття «транснаціональна корпорація». У 1970 р. у 15 найрозвиненіших країнах світу розміщувалися штаб-квартири 7, 5 тис. транснаціональних корпорацій. За станом на 1994 р. їх кількість збільшилася до 25 тис. У 1997 р. у світі налічувалося 50 тис. ТНК, які контролювали 40% приватних капіталовкладень і забезпечували виробництво третини товарів у країнах з ринковою економікою. Безпосередньо на підприємствах ТНК працюють понад 100 млн чол. Транснаціональні корпорації забезпечували зайнятість населення у розвинених країнах на 4%, а у країнах, що розвиваються, – на 12%.

На нинішньому етапі саме ТНК, а не країни як такі, вважаються основними учасниками міжнародної торгівлі, переважний обсяг якої стосується торгівлі у межах ТНК напівфабрикатами та компонентами.

Конкурентні переваги ТНК:

• інформаційна обізнаність з економічними і політичними особливостями різних країн;
• володіння значними ресурсами капіталу, технологіями, управлінською майстерністю та здатність до їх оперативного переміщення;
• масштабність економіки.

Вирізняють чотири стадії зовнішньоторговельної експансії ТНК:

• попит певного зарубіжного ринку на товари корпорацій задовольняється за рахунок експорту таких товарів на зазначений ринок;
• ТНК утворює на відповідних зарубіжних ринках виробничі потужності для постачання товарів на ці нові ринки, при цьому експорт товарів з материнської компанії скорочується або взагалі припиняється;
• утворені компанії, продовжуючи постачати товари на місцеві ринки, починають освоювати ринки інших країн;
• утворені компанії починають експортувати до країни материнської компанії товари, виготовлені ними економічно ефективніше, ніж на освоєному ринку материнської компанії.

Для транснаціональних фірм одним з важливих чинників ефективності і конкурентоспроможності є вибір організаційної структури адекватної:

а) цілям і завданням фірми;

б) умовам зовнішнього середовища їх діяльності. У сучасній теорії і практиці управління вважається, шо стратегія фірми і вимоги зовнішнього середовища визначають структуру організації.

«Найкраща» структура – це та, котра дозволяє фірмі: 1) ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем; 2) доцільно і продуктивно направляти зусилля своїх співробітників; 3) задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю.

З урахуванням специфіки функціонування ТНК для них найбільш важливим аспектом вибору структури є специфіка і різноманітність національних ринків та взаємовідносини із зарубіжними фірмами.

У центрі уваги ТНК знаходяться співвідношення принципів централізації і децентралізації управління, співвідношення структури «за товарами», «за регіонами», «масштаби виробництва – структура». Вирішуючи ці проблеми, передові ТНК керуються такими принципами створення ефективних організаційних структур:

1. Cтруктурні блоки повинні бути орієнтовані на товари, ринок або споживача, а не на виконання функцій;

2. Базовими блоками будь-якої структури повинні бути цільові групи фахівців і команди, а не функції та відділи;

3. Необхідно орієнтуватися на мінімальне число рівнів управління та широку зону контролю;

4. Кожний робітник повинен нести відповідальність і мати можливість для виявлення ініціативи.

Реалізуючи ці принципи, керівництво фірми змушене долати три перешкоди:

1. Функціональні бар'єри (вони створюються внаслідок традиційного розподілу зобов'язань), які притаманні ієрархічній структурі, котра була характерна для початкових етапів становлення ТНК;

2. Неприйнятні масштаби;

3. Надмірна кількість працівників функціональних служб -рівнів управління.

Залежно від специфіки вироблюваної продукції ТНК може вибрати організаційну структуру «за товарами» або «за країнами» (регіонами), або за їхньою комбінацією.

 

 

Наприкінці XX ст. почали прогресувати симптоми «недуги», що вразила величезні виробничі системи, які матеріально виразилися в зниженні ефективності виробництва. Відомий японський підприємець і менеджер Кадзума