Проблеми та особливості сучасного стану і майбутнього розвитку українських шкіл в Криму

Ольга Фоміна

 

 

У статті розглядаються проблеми сучасного стану українських шкіл та їх подальшого розвитку, пропонуються шляхи та рішення існуючих труднощів. Обговорюються вимоги до педагогів, працюючих в українських школах, шляхи професійного удосконалення. Наголошується спрямованість освіти на самовдосконалення особистості, демократичність освіти. Підкреслюється важливість етнізації освіти. Висвітлюються загальні закономірності навчання.

 

В статье рассматриваются проблемы современного состояния украинских школ и их дальнейшего развития, предлагаются пути решения существующих трудностей. Обсуждаются требования к педагогам, работающим в украинских школах, пути профессионального усовершенствования. Акцентируется направленность образования на самоусовершенствование личности, его демократичность. Подчеркивается важность этнизации образования. Освещаются основные закономерности обучения.

 

The article considers the problems of the contemporary status of the Ukrainian schools in the Crimea and their future development, the ways of solving the existing problems are suggested. The demands to the pedagogues teaching in Ukrainian schools, as well as the ways of professional improvement are discussed. The orientation of the education to the personal self-improvement, the democracy of education are stressed. The importance of education ethnization is underlined. The main patterns of teaching are enlightened.

 

Постановка проблеми: Бурхливий розвиток українських шкіл розпочався після 1991 року. В період становлення незалежної України відбувалось і становлення національної освіти. Незважаючи на численні труднощі українські школи продовжують свій розвиток, але й на цей час існує багато проблем, які потребують негайного вирішення.

Аналіз останніх досліджень: Аналіз наукової літератури та архівних даних свідчить, що проблеми української школи в Криму досліджувались такими відомими педагогічними діячами, як М. І. Костомаров, М. П. Драгоманов, О. В. Духнович, Б. Д. Грінченко, та інш. Вони закликали школу звернутися до культурної спадщини нашого народу.

Невирішені раніше питання проблеми: Сьогодні практично відсутнє дослідження, в якому проблеми становлення і розвитку українських шкіл в Криму розглядалися би невіддільно від суспільно-історичних умов їх розвитку, та особливостей становлення національної освіти в умовах полікультурного регіона.

Мета: Розкрити проблеми сучасного стану та майбутнього розвитку українських шкіл в Криму, як складової частини національної освіти.

Освіта – основа духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства й держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні і в Криму ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Розвитком освіти кінця XX ст. і першій чверті XXI ст. визначено пріоритетну роль науки як важливого чинника подальшого розвитку системи освіти України і Криму. Вирішенню цього завдання сприятиме вивчення і творче використання прогресивної національної спадщини видатних українських педагогів, діячів освіти й культури [2].

Нині змінилися пріоритети в освіті. Зокрема, іншим стало ставлення до учня: оскільки він володіє здатністю до саморозвитку і самовдосконалення, то і є не об'єктом, як вважалося раніше, а суб'єктом пізнання. Учень має не лише брати активну участь у процесі сприймання та засвоєння знань, а й мати стосовно них власну позицію, бути спроможним застосувати вивчене на практиці, творчо переосмислювати, співвідносити здобуті результати з перспективами свого майбутнього. Вироблення умінь і навичок у школярів дасть їм змогу лише стати володарями своєї долі. Такий підхід потребує перегляду змісту загальної середньої освіти та пошуку нових педагогічних технологій. Це дало змогу уникнути авторитарних засобів передачі знань учням. Першочерговим завданням учителя сучасної української школи є формування у школярів позитивного ставлення до процесу навчання таким чином, щоб забезпечити учням отримання позитивних емоцій, одночасно задовольняти їхні природні потреби в пізнанні навколишнього світу, спілкуванні та самореалізації, таке навчання приносить дітям насолоду, бажання зростає і перетворюється в мотивацію навчання.

Мета освіти на сучасному етапі полягає не лише в трансляції поколінню набутих протягом віків знань, а й сприяння його адаптації в суспільстві, вчитель дбає про формування в школярів навичок, які забезпечують його адаптацію. Людині у суспільстві доводиться спілкуватися. Вміння розмовляти – важлива життєва потреба. Саме з цієї причини розвиток мовлення учнів визнано пріоритетним. Тому вчитель організовує мовленнєву діяльність школярів таким чином, щоб вони вчилися домовлятися між собою, уникаючи конфліктів, висловлювати власну думку та аргументувати її, розуміти та використовувати в разі необхідності зміст почутої чи прочитаної інформації.

Важливого значення набуває знання учнями норм етики спілкування та загальнолюдської моралі, вміння користуватися додатковими засобами спілкування – осмислене їх використання в розмовній мові, вміння здобувати інформацію з різних джерел. Основними джерелами збагачення словникового запасу є враження від побаченого, почутого, пережитого, прочитаного. Учитель добирає форми та види навчальної роботи, перевага надається самостійній творчій праці учнів. Вчитель спонукає учнів до активної діяльності, сприяє аби вони могли вільно висловлювати і доводити свою думку, створює такі умови, які дають змогу дітям відчути смак перемоги над труднощами, сприятимуть формуванню переконання, що їм усе під силу, що вони володіють необмеженими можливостями