Історія, наукові здобутки і роль Наукового Товариства ім. Т. Шевченка

 

 

Вступ

1. Історія та основні особливості наукового товариства імені Т. Шевченка

2. Наукові здобутки і роль НТШ як загальнонаціонального фактора

3. Роль НТШ в розвитку української термінології 

ВИСНОВОК

Список використаних джерел

 

 

У розвитку української термінологічної лексики дожовтневого освітнього процесу актуальною була проблема створення навчальної книги з єдиною впорядкованою термінологією. Важливі аспекти становлення й розвитку національної школи України, що певною мірою стосуються періоду нашого дослідження, розкрили Г. Васькевич, В. Майборода, В. Помагайба, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, С. Філоненко, М. Ярмаченко. Загальні теоретичні питання термінології розглядали А. Бурячок, І. Кочан, А. Крижанівська, І. Ковалик, Н. Непийвода. Праці мовознавців (В. Захарчин, А. Крейтор, М. Москаленко, Т. Панько, Л. Симоненко, П. Чучка та ін.) містять багатий фактичний матеріал щодо історії становлення окремих терміносистем. Проте питання розвитку навчального термінотворення автори не розглядають. Вагомим внеском у дослідження розвитку української навчальної термінологічної лексики стала колективна монографія І. Кочан, Г. Мацюк, Т. Панько «Українське термінознавство» (Львів, 1994 р.), в якій залучено до наукового обігу значний масив недосліджених джерел, розкрито концептуальні засади формування різних терміносистем на функціональному рівні: поява терміну, його вживаність, фіксація в словнику тощо, з’ясовано роль конкретних особистостей в українському термінотворенні. Звертає на себе увагу кандидатське дослідження В. Разумейко «Педагогічна лексика української мови» (Київ, 1995 р.), присвячене питанням становлення окремих педагогічних понять в другій половині ХІХ – початку ХХ століття. Автором також узагальнено національний педагогічний досвід, визначено роль спадщини окремих українських просвітителів, учених, письменників. Особливе місце в процесі вироблення навчальної термінології посідає діяльність Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), яке існувало у Львові з 1873 по 1939 рік (формальне закриття сталося 14 січня 1940 р. Відновлено роботу за кордоном у 1947 р., а в Україні – 21 жовтня 1989 р.). Та невелика кількість термінологічних матеріалів, надрукованих в Україні до початку діяльності НТШ, фактично була підготовчим етапом у становленні української термінологічної школи. Метою реферату є розкриття ролі учених НТШ у вітчизняному шкільному підручникотворенні, їх вагомий внесок у розвиток та становлення українськомовної термінологічної лексики.

 

 

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) – перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома чужинецькими імперіями – Росією та Австро-Угорщиною. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії. Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова назва інституції – Товариство ім. Шевченка). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльности Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до проблем українознавства). Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та Математично-природописно-лікарська. Від 1892 р. з появою першого тому «Записок НТШ» а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913) : великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів. Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених – дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірників та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського). Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльности Товариства, створювала «золота трійця» в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (голова Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (науковий секретар, наукові зацікавлення – фольклор і етнографія). Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили «Записки НТШ» та інші збірники. Набули значної ваги наукові напрямки пов'язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ. В 1940 р. після приходу у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський, І. Фещенко-Чопівський). Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміґрацію, на своєму з'їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв'язку з міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ: в