Досвід країн Азійсько-Тихоокеанського регіону із забезпечення енергетичної безпеки

 

МАНЖУЛ І. В.

 

Анотація. Здійснено аналіз забезпечення енергетичної безпеки промислово розвинутими країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону: Японії, Китаю, Південної Кореї. Розглянуто наявний стан енергоресурсів цих країн. Досліджено їх можливості імпортування нафти та напрями забезпечення національної енергетичної безпеки.

Ключові слова: енергетична безпека, Азійсько-Тихоокеанський регіон, енергоресурси, країни-експортери, імпорт нафти.

Постановка проблеми. Значний позитивний досвід забезпечення енергетичної безпеки накопичений у деяких країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону: у Японії, у якої фактично відсутні енергоресурси, проте вона увійшла в трійку глобальних енергетичних лідерів; КНР, яка, займаючи перші місця за окремими показниками промисловості, не має достатніх власних енергоресурсів для забезпечення її паливом; Південної Кореї, яка 97% енергоресурсів забезпечує за рахунок імпорту з країн виробників та разом із цим є одним із найбільших експортерів нафтопродуктів із трьох із десяти найбільших нафтопереробних заводів у світі [1, с. 9].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових праць зарубіжних авторів свідчить про достатньо ґрунтовне дослідження становлення та забезпечення енергетичної безпеки в промислово розвинутих країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону. Їх увага зосереджена на міжнародному співробітництву щодо імпорту нафти між країнами зазначеного регіону та державами-експортерами енергоресурсів, підкреслюється значення дипломатичного діалогу в цій справі, розвитку прогресивних енергозберігаючих технологій. Проте комплексні дослідження щодо досвіду промислово розвинутих країн Азійсько-Тихоокеанського регіону в забезпеченні енергетичної безпеки відсутні.

Враховуючи зайняття Китаєм, Японією, Південною Кореєю ключових місць серед промислово розвинутих країн світу, мета статті – проаналізувати їх шлях до зміцнення національної енергетичної інфраструктури, забезпеченість енергоресурсами на предмет перейняття та використання цього досвіду.

Виклад основного матеріалу дослідження. Промислово розвинуті країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону на шляху до досягнення передових місць у світовій економіці пройшли складний шлях становлення та забезпечення енергетичної безпеки, зумовлений фактичною недостатністю власних викопних джерел палива.

Так, Японія має незначні власні енергетичні ресурси, лише невеликі запаси нафти та газу, які задовольняють менш ніж два відсотки її потреб у цьому паливі, незначними є також поклади вугілля, які потребують впровадження екологічно чистих вугільних технологій. Відсутність у країні енергетичних ресурсів та необхідність забезпечення живлення літаків, кораблів, наземних транспортних засобів, генераторів, зв’язку та комп’ютерних систем зумовлює їх імпорт. Від енергетичної забезпеченості залежить стан економіки, функціонування урядових установ, національна безпека в цілому [2, с. 5-6]. За відсутності енергетичних ресурсів Японія займає за обсягом промислового виробництва 3 місце серед країн світу. Економіка Японії, яка швидко розвивається, може бути сповільнена її обмеженою ресурсною базою, що потребує постійного використання імпорту енергоресурсів.

Загальновідомими є такі цифри: Японія є третім за величиною споживачем нафти після США та Китаю, третім за величиною нетто-імпортером сирої нафти, великим імпортером зрідженого природного газу та другим за величиною імпортером вугілля. Японія надзвичайно залежна від імпорту нафти та уразлива від економічних, соціальних, політичних наслідків, які можуть виникнути на енергетичних ринках.

В імпортуванні енергоресурсів Японія стикається з такими проблемами. Сьогодні у Східній Азії, яка є швидко зростаючим економічним регіоном, різко загострилася конкуренція за доступ до природних ресурсів. Їх експлуатація та комерціалізації знаходяться все більше в центрі уваги геополітичної стратегії та політичних заходів країн світу, пов’язаних з енергетичною безпекою. Основними причинами економічного зростання регіону є індустріалізація та урбанізація, масовий попит на енергото- вари та підвищення рівня життя. Окрім Японії, у Східній Азії виключно на імпорт нафти для задоволення своїх споживчих потреб покладаються такі країни, як Китай, Південна Корея, Тайвань. Причому значна частина імпорту нафти надходить із Близького Сходу, який є одним із найбільш політично нестабільних регіонів світу. Враховуючи важливість морських шляхів для транспортування нафти, Японія, як і більшість держав Сходу та Південно-Східної Азії, ставить питання про створення особливої економічної зони в частині Східнокитайського і Південно-Китайського морів. Продовжується конкуренція між великими державами щодо панування над Малаккською протокою, через яку імпортується 90 відсотків нафти в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні [3, с. 7, 17] і за прогнозами Міжнародного енергетичного агентства (далі – МЕА) прохід танкерів тут подвоїться до 2030 року [4, с. 6]. Сьогодні міжнародний ринок енергії став тією ареною, де стикаються національні інтереси та національна енергетична безпека країн світу.

Ц. Тоічі (старший керуючий директор і головний виконавчий директор Інституту економіки та енергетики, Японія) зазначає, що особливістю енергетичної безпеки Японії є її нерозривний зв’язок із дипломатією, обороною, економічною та торговельною політикою, охороною навколишнього середовища та освітою. Крім того, він звертає увагу на той факт, що Японія є єдиною країною у світі, яка, не маючи атомної зброї, має повністю забезпечений ядерний паливний цикл. Зазначене суттєво враховується в міжнародній політиці [4, с. 9].

Основною метою енергетичної політики Японії є досягнення таких цілей: забезпечення енергетичної безпеки, економічного зростання та охорони навколишнього середовища. Найважливішими завданнями в забезпеченні енергетичної безпеки ставиться забезпечення стабільного енергопостачання, що є необхідною умовою для повсякденного життя населення та виробничої діяльності. Для забезпечення енергетичної безпеки Уряд Японії реалізує такі енергетичні ініціативи: просування використання всіх типів відновлюваних джерел енергії; підвищення енергоефективності; розробка та впровадження інноваційних технологій в енергетичному секторі – чистих вугільних електростанцій, комбінованого циклу комплексної газифікації, електростанцій з уловлюванням та зберіганням вуглецю, комерціалізація на швидких нейтронах атомних реакторів; планування довгострокових досліджень енергії для забезпечення майбутнього