Організація зовнішньої торгівлі УСРР

Україна розпочала вступати в економічні взаємини із зарубіжними країнами шляхом налагодження зовнішньоторговельних зв’язків. 11 червня 1920 р. був заснований Народний Комісаріат зовнішньої торгівлі (НКЗТ). Сфера діяльності НКЗТ з перших днів існування поширювалась на РСФРР і УСРР. 28 грудня 1920 р. згідно з договором НКЗТ оголошується об’єднаним. Таким чином на Україні функції НКЗТ виконував Уповноважений НКЗТ при Раді Народних Комісарів України (РНК УСРР) [2, спр. 84, арк. 29].

Неодноразово змінювалася структура НКЗТ. До кінця 1922 р. ця торговельна організація була представлена відділами: управління УпНКЗТ РСФРР при РНК УСРР, відділ регулювання з підвідділами (підвідділ ліцензій, підвідділ ексопрту та імпорту). Відділ економіко-статистичний та фінансовий здійснювали економічну, статистичну та інформаційну роботу. Торговельні повноваження покладалися на Укрдержторг та Лісоекспорт [2, спр. 112, арк. 12 зв; 70, 102]. З метою встановлення торгівлі за кордоном 4 лютого 1922 р. Колегія УпНКЗТ затвердила “Положення про торговий відділ Управління НКЗТ при РНК УСРР” [2, оп. 2, спр. 84, арк. 30-31; 10, оп. 1, спр. 214, арк. 51]. На засіданні Української економічної Ради (УЕР) від 11 лютого 1922 р. обговорювалось питання утворення спеціального комерційного органу. Таким органом стала контора Держторг.

Усі принципові питання УпНКЗТ виносив на розгляд і затвердження РНК УСРР і Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК). Питання, що стосувались сфери внутрішньої діяльності, обговорювались в Колегії [4, оп. 1, спр. 218, арк. 109-110].

Управлівння НКЗТ здійснювало свою діяльність на Україні при допомозі інституту Районних уповноважених зовнішторгу та Губернських відділів зовнішторгу, які виконували допоміжні функції на місцях [2, оп. 2, спр. 84, арк. 35]. Найбільшими відділеннями були Одеське, Харківське та Київське. Активні службові зв’язки встановились між УпНКЗТ та агенцією Укрзовнішторгу, районними і губернськими конторами [2, спр. 84, арк. 37].

Станом на перше вересня 1922 р. НКЗТ мав за кордоном торговельні представництва у Великій Британії, Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Латвії, Італії, Туреччині, Австрії [5, оп. 2, спр. 309, арк. 113, 118-120]. Експортно-імпортні плани Укрзовнішторгу узгоджувались з наркоматом торгівлі [4, спр. 218, арк. 117]. Були організовані перші представництва в Естонії, Швеції, Ірані [3, оп. 1, спр. 15, арк. 48, 54, 79]. Право екстериторіальності поширювалось на всі представництва. Над організаціями, які отримали право на самостійні операції на зовнішніх ринках, проводився контроль діяльності [5, оп. 2, спр. 39, арк. 7, 40, 64-68, 140; 8, оп. 1, спр. 36, арк. 32].

Наступна організація, яка отримала право на самостійні операції на зовнішніх ринках, – це Укрзовнішторг. Вперше принцип взаємовідносин між НКЗТ Росії та Укрзовнішторгом був узгоджений в декреті від 18 липня 1921 р. “Про Уповноваженого Народного комісаріату зовнішньої торгівлі на Україні і його органах”. Важливо відзначити, що в інтересах більш оперативного здійснення зовнішньоторговельних операцій, НКЗТ та Укрзовнішторг домовились між собою стосовно взаємин між їхніми торгпредствами в різних районах світового ринку. Окремі райони і держави входили до компетенції УСРР внаслідок їх сусідства з Україною і значимості торгових інтересів до цих держав.

Наслідком практичної діяльності українсько-російських торговельних представництв стала попередня угода про двосторонню співпрацю торгових представництв за кордоном. Підписання угоди відбулось 25 листопада 1922 р. у м. Харків. Від НКЗТ УСРР угоду підписав заступник УпНКЗТ С. Брон, а від НКЗТ РСФРР заступник наркому М. Фрумкін.

Пункт 1 угоди передбачає встановлення зовнішньоекономічних зв’язків Укрзовнішторгу з представниками НКЗТ Росії і УпНКЗТ при РНК УСРР, які утворюють єдиний апарат [2, арк. 127]. Пункт 2 надає право Укрзовнішторгу проводити переговори з державами, організаціями, фірмами, особами [2, арк. 128]. На загальних підставах здійснюється оформлення угод. У випадку конфліктних ситуацій питання передавалось на розгляд НКЗТ і Уповноваженого НКЗТ на Україні [2, арк. 129]. За пунктом 3 значно розширювалось поле діяльності торгових представників в Лондоні, Берліні [2, арк. 129 зв. ]. Пункт 4 залишав право організації самостійно розміщувати замовлення під надані йому кредити [2, арк. 130]. Пункт 5 угоди передбачав, що з пропозиціями необхідно звертатись до уповноваженого Зовнішторгу [2, арк. 130 зв. ]. Апаратом об’єднаного торгпредства виконувались замовлення в залежності від характеру і розмірів операцій. Важливим завданням Укрзовнішторгу був контроль за діяльністю торгових організацій за кордоном.

Одна із таких організацій – Берлінське торговельне представництво, яке нараховувало 33 особи. До представництва входили 4 особи від Укрзовнішторгу і по одній особі від організацій Експорт-Вугілля, Експорт-Руда, Металотор, Експорт-Ліс, Південь-Трав та іших організацій [5, спр. 309, арк. 125; 8, оп. 1, спр. 806, арк. 9-9 зв, 76]. Празьке, Варшавське, Ризьке, Віденське, Константинопольське представництва належали до числа організацій, які вступали у взаємну торгівлю [5, оп. 2, спр. 309, арк. 144-145; 4, оп. 1, спр. 1553, арк. 25].

У квітні 1922 р. відбулось відокремлення регулюючого апарату НКЗТ від його комерційної частини. Ці функції були покладені на новостворені експортно-імпортні контори Укрдержторги. Діяльність цих організацій не мала чіткої координації [2, оп. 2, спр. 214, арк. 87; спр. 215, арк. 34]. Укрдержторги здійснювали самостійну заготівлю експортних товарів і на продаж імпортних товарів на ринках.

Організація здійснювала комерційну діяльність, а саме продаж на зовнішніх ринках експортних товарів, організовувала збут імпортних товарів на внутрішньому ринку, здійснювала заготівлю і закупівлю експортних товарів і сировини, виконувала експортно-імпортні операції на