Ставлення віруючих до виконання релігійних обрядів

Важливим у вивченні релігійної свідомості є дослідження ставлення вірян до здійснення окремих релігійних дій – відвідування храмів, виконання обрядів, святкування релігійних свят тощо. Зрозуміло, що для глибоко віруючих людей ці дії були невід’ємним атрибутом релігійного життя, але люди зі слабкою релігійністю могли думати інакше. Це стосується також невіруючих.

Воєнні лихоліття сприяли зростанню релігійності населення. Під час війни на окупованих територіях спостерігалося відновлення діяльності храмів, закритих у передвоєнні роки. У тих місцевостях, де таких споруд не було, відкривалися молитовні будинки. Релігійне життя активізувалося в багатьох регіонах і після війни. У більшості областей (хоча й не у всіх) кількість осіб, які брали участь у богослужіннях, була значна. В інформаційній доповіді уповноваженого Ради в справах РПЦ за І-й квартал 1945 року зазначалося, що в Сталінській області у звичайні, святкові та недільні дні в містах православні храми відвідують 300-800 осіб, у селищах – 200-600, у селах – 20-50. Серед відвідувачів переважали люди середнього віку обох статей. Молодь і діти складали 8-10% 456. Під час великих свят у цьому регіоні окремі храми відвідували навіть десятки тисяч людей. Відповідно до документа, складеного на основі матеріалів уповноважених у справах РПЦ при облвиконкомах (травень 1948 року), в окремих храмах Києва у святкові дні бувало від 3 до 10 тис. осіб, у храмах Львова – до 15-20 тис. У м. Мукачеві під час свята Успіння Пресвятої Богородиці до монастиря на Чернечій горі збиралося близько 30 тис. віруючих457. (Раніше він був греко-католицьким. – П. Б.). Особливо людно в храмах було в такі свята, як Великдень, Різдво, Трійця.

В інформації про святкування Пасхи 2 травня 1948 року, поданій в управління агітації та пропаганди ЦК КП (б) У уповноваженим Ради в справах РПЦ в УРСР П. Ходченком зазначалося, що в цей день усі церкви були переповнені людьми. Храми не могли вмістити у своїх стінах усіх охочих туди потрапити458. Серед відвідувачів було чимало підлітків – дітей шкільного віку, а також військових. За свідченнями уповноваженого Ради в справах РПЦ у Дніпропетровській області Бабасова, на Пасху серед відвідувачів Троїцького собору в Дніпропетровську молодь і діти складали 20-25%, а загальна кількість відвідувачів собору сягала шести тисяч осіб. До Миколаївської церкви діти не лише приходили як відвідувачі, а й приносили паски для освячення.

Уповноважений Ради в справах РПЦ у Харківській області Снєжко стверджував, що великодні служби в православних церквах 1948 року були людніші, ніж попереднього. Він зазначив, що в храмах Харкова багато молоді. Крім того, серед відвідувачів були окремі групи військових – не лише солдати, а й офіцери. Вони хрестилися і ставили свічки460. Про збільшення кількості осіб, які відвідали пасхальні богослужіння 1948 року, повідомляв і уповноважений Ради в справах РПЦ у Сталінській області. Він зазначав, що в церквах регіону тоді побувало понад 500 тис. осіб461. Цифру 300-400 тис. відвідувачів великодніх служб у тому році назвав уповноважений у Чернігівській області462. Уповноважений у Житомирській області повідомляв, що в деяких міських храмах підлітків налічувалося до 30-40% 463. Ось як писали про релігійне життя на Житомирщині 1945 року представники ОУН-УПА: «Населення придержується національних звичаїв та строго сповняє релігійні обряди (під час коляд, та Великдень і т. п.). Матері вчать дітей молитися. У хатах багато образів (ікон). Майже немає нехрещених дітей»464. Хоча активізація релігійності була загалом притаманна Україні, проте траплялися і винятки. У деяких населених пунктах змін не відбувалось або, навпаки, спостерігалося зниження динаміки виявів релігійності.

Співвідношення між участю в богослужіннях віруючих у свята та звичайні дні показує статистика в Сталінській області (див. таблицю 2. 10) 465.

Таблиця 2. 10

 

Отже бачимо, що найбільша диспропорція між відвідуванням храмів у великі свята та звичайні дні спостерігалася в містах; у селах та селищах розрив був менший. Однак ця статистика не враховувала даних у окремих великих храмах цієї області, де у святкові дні їх відвідувало більше 10 тис. осіб.

Загалом, орієнтуючись на дані, що фігурують по окремих населених пунктах, можна вважати, що на Пасху в другій половині 1940-х – середині 1950-х років храми РПЦ щорічно відвідували близько 7-9 млн. віруючих усіх конфесій. Менше – на Різдво, Трійцю, коли їх чисельність сягала 6-7 млн. осіб і 1, 5-2 млн., а то й менше – у звичайні недільні дні. З-поміж вірних інших конфесій, які відвідували храми чи молитовні будинки в дні великих християнських свят, були католики (римського й східного обрядів), старообрядці, представники ІПЦ, ІПХ, низки протестантських течій. 117

Кінець 1950-х – початок 1960-х років ознаменувався активною антирелігійною політикою. Влада вирішила перейти до наступу на Церкву, щоб назавжди покінчити з «релігійними пережитками». Лише протягом 1960-1963 років в УРСР припинили свою діяльність 3410 православних громад. Це позначилося на зниженні рівня відвідуваності храмів, особливо в містах.

Згідно з документом від 27 травня 1964 року, що його подав уповноважений Ради в справах РПЦ в УРСР Г. Пінчук, у дні великодніх свят у православних церквах, за неповними офіційними даними, побувало понад 2 млн. осіб (у кілька разів менше, ніж 15-20 років тому. – П. Б.). Реальна кількість відвідувачів храмів на