Ставлення віруючих до виконання релігійних обрядів

Із 93 опитаних на Вінниччині віруючих, над якими був здійснений обряд вінчання, 45, 16% були спонукані вірою в Бога; 19, 34% вважали, що вінчання сприятиме формуванню міцної сім’ї й унеможливить чвари; 17, 2% зазначали прив’ язаність до традиції; 14% виконували волю батьків; 4, 3% приваблював естетичний бік обряду529. Загалом на Вінниччині обряд вінчання на той час становив менше 1, 5% із загальної кількості шлюбів530. Як показало опитування, частка осіб, які його виконання мотивували своїми релігійними переконаннями, була значно меншою, ніж частка осіб, чиї діти були охрещені з тих самих міркувань.

Мотивація здійснення церковного обряду поховання також відображена в соціологічних дослідженнях на Вінниччині. Із 309 опитаних людей, чиї рідні були поховані за релігійним обрядом, 21, 04% пояснювали свою поведінку релігійними переконаннями. До них можна додати 28% тих, які вважали, що такий обряд визначить подальшу долю небіжчика. 25, 52% виконували волю померлого і не бажали відступати від традицій. 11, 65% погодилися на здійснення цього акту під впливом родичів, 8, 42% – щоб уникнути осуду знайомих та сусідів, 3, 25% заявили, що їм подобається ритуал і 2, 28% ухилилися від відповіді.

Похоронний обряд виявився найстійкішим тому, що смерть є найбільш важкою і травматичною подією не лише для осіб, які мають помирати, а й для живих. Людське розуміння наштовхується на багато викликів. Що трапиться з померлим? Яким буде життя без них для нас? Чи продовжується життя після смерті? Ці та схожі питання є життєвими, але люди не можуть на них відповісти. Однак ритуали можуть підготувати до смерті й полегшити переживання тяжкої втрати532. Тому вони й набули такого поширення в різних людських культурах, зокрема на теренах України. Похоронний обряд особливо був важливий для людей похилого віку, які усвідомлювали свої гріхи чи неправедні вчинки та відповідальність за них перед Богом.

Слід відзначити, що для багатьох слабко віруючих чи невіруючих людей (це стосується прибічників багатьох конфесій. – П. Б.), які брали участь у виконанні релігійних обрядів життєвого циклу (зокрема як хрещені батьки), вони сприймалися як мирські. Один із священиків заявляв: «До церкви вони приходять як до цирку: нафарбовані, виряджені. Сміються в церкві. Хрестиків не носять. Молитов не знають і повторювати за служителем не хочуть. Який сенс від такого хрещення! Вони його сприймають як світську, а не церковну справу»533. Кількість таких осіб поступово збільшувалася.

Аналізуючи мотивацію здійснення релігійних обрядів життєвого циклу, звернімося до розуміння цих дій із боку невіруючих. Ось цікаві міркування про здійснення релігійних обрядів невіруючої людини, яка власну невіру та мотиви поширювала на інших людей: «Усіх малих хрестять. І церква закрита, і попів нема, та на це діло попа відшукають.

Чи вірять вони в якихось там богів?

Ні. Не вірять.

Роблять так, бо здавна так робили. А чому колись це робили? Вірили? Також ні. Багато у нас забобонів деяких, а віри нема.

Хрещення – це нічого не має до Бога. Це як день приєднання до своєї нації, до свого класу.

Якби бог був тут при чімсь, то логічно хрестити тоді треба як виросте і почне розуміти. Та цього не дозволяється. Хрестять, як тільки родяться.

В якій вірі родився, так і помирай. Такий неписаний закон. Зміна віри розцінюється як зрадництво, ренегатство.

Хрестять малим, щоб він став опорою своєї нації, класу, як його виховують. Адже в минулому, якби виріс і тоді обирав собі віру, то може вибрав би мусульманство, тоді їздив та арканив своїх братів по крові. І “на законном основанії”. Чи став би католиком і лани б допомагав орати братами і теж “на законном основанії”.

А так, коли іде проти закону, зраджує віру і братів своїх, то от такий Тарас Бульба скаже:

- Я тебе породив, я тебе і уб’ю! – На законном основанії. Такий закон: Смерть ренегату!»534. Отже, ця особа пов’язувала обряд із національною традицією.

Погляди віруючих на причини їхньої участі в релігійних обрядах загалом, без акценту на окремих обрядах, дозволяє простежити соціологічне дослідження відділу наукового атеїзму Інституту філософії АН УРСР, здійснене 1983 року на Івано-Франківщині. У ньому відображено погляди як віруючих, так і тих осіб, що вагалися між релігійною вірою і невір’ям (див. таблицю 2. 11) 535.

Таблиця 2. 11

 

 

Як показують дані цього дослідження, понад 64% опитаних вибрало відповідь з посиланням на традицію. Суто релігійні та психологічні мотиви були включені менш, ніж у третину відповідей. Слід відзначити, що подібна ситуація була зумовлена й місцевим чинником. Вплив традицій на свідомість і поведінку людей на Івано-Франківщині, як і в Західній Україні загалом, був вищий,