Ставлення віруючих до виконання релігійних обрядів

Із 679 опитаних віруючих на Буковині (де рівень релігійності населення був одним з найвищих в Україні) у 1960-х роках лише 169 відповіли, що дотримуються посту, 398 – дали негативну відповідь, 10 – невизначену, 102 не відповіли. Із тих, що постували, 36 – несуворо і найчастіше в Страсну п’ятницю. Дослідження 1970 року на Івано-Франківщині показало, що лише близько 20% опитаних віруючих постували576. Але в Галичині, попри високу релігійність населення, ставлення до постів не було таким принциповим, як в інших регіонах, – через панування тут греко-католицьких традицій (де постам відводилося значно менше уваги, ніж у православ’ї).

У 1980-х роках, як зазначали у своїй книзі В. Цвєтков і М. Резніков, у СРСР регулярно постували тільки ті парафіяни, для яких відвідування храмів і участь у богослужінні не було лише даниною традиції577. На кінець 1970-х – початок 1980-х років у Радянському Союзі частка віруючих, які постували регулярно, згідно з дослідженням О. Дем’янова, сягала 12-13%; тих, що постували рідко, – до 40% і тих, що не дотримувалися посту, – до 50% 578. Багато віруючих забули, що слід також постувати по середах і п’ятницях. Що ж стосується головного семитижневого посту перед Пасхою, то й тут спостерігалося порушення релігійних приписів: постували в перший і останній (Страсний) тиждень. Такі віруючі виправдовувалися слабким здоров’ ям і відсутністю належних умов579, хоча причина переважно крилася в слабкій вірі.

Крім обмежень у вживанні їжі постування мало й інші форми. Як зазначає Г. Носова, часткове збереження постів полягало в тому, що в Страсну п’ ятницю люди похилого віку намагалися не ходити до клубу, найбільш релігійні бабусі зберігали принаймні видимість посту – не дозволяли дітям та онукам вмикати телевізор та радіо в цей час. Найпоширенішою забороною під час посту залишалася заборона розваг580.

Відмова від постів ще у 1940-50-х роках спостерігалася не лише серед вірних РПЦ, а й у середовищі старообрядців. Ті самі тенденції були помічені пізніше серед прибічників ІПЦ та ІПХ. У 1970-80-х деякі з них не постували. Це стосується й представників інших релігійних течій, де піст вважався важливим релігійним актом.

У більшості протестантських течій постів не дотримувалися. Проте деякі з них, зокрема п’ятидесятники, надавали їм великої уваги. Зокрема, у Довжанській громаді Ворошиловградської області була поширена практика, коли віруючі не приймали їжі впродовж однієї-трьох діб і різко обмежували своє харчування на більш тривалий період582. Пости сприяли переживанню релігійного досвіду.

Важливим у релігійному житті є читання Біблії та іншої літератури. Для послідовників протестантських течій один зі значущих релігійних принципів – це вивчення Біблії та слідування її приписам у житті. Дотримання цього принципу великою мірою відображає рівень релігійності населення, тому важливо простежити, скільки часу пересічні віряни приділяли читанню релігійної літератури. Опитування Інституту суспільних наук АН УРСР показали такий результат: із 374 опитаних християн віри євангельської (п’ятидесятників) 35% відповіли – 2 години, 26% – одну годину, 18% – 30 хвилин583. Велику увагу вивченню Біблії та релігійної літератури як складової релігійного життя приділяли євангельські християни-баптисти, адвентисти сьомого дня і свідки Єгови. Для своїх потреб вони нерідко використовували літературу, видруковану нелегально. А більшість православних та католиків узагалі не читали Біблії та інших релігійних книжок. Це пояснювалося не лише небажанням віруючих, а насамперед відсутністю літератури.

Серед інших складових релігійної свідомості віруючих є віра в нечисту силу й ефективність обрядів націлених на її вигнання. Зокрема, практикувався в досліджуваний період у окремих конфесіях екзорцизм («вигнання бісів»). Рідше таке траплялося серед православних584 (радянська влада до таких дій ставилася вороже, і керівництво РПЦ забороняло священикам здійснювати їх), католиків і частіше – серед п’ятидесятників. Про екзорцизм у середовищі п’ятидесятників неодноразово згадувалося в документах органів влади та в книгах радянських авторів. Оскільки ця сфера релігійності є доволі малозрозумілою для більшості людей, варто на ній зупинитися детальніше. Звернімося до конкретних прикладів. Жителька м. Жданова, п’ятидесятниця К. Горова згадувала, що вона довго не могла навчитися говорити «іншомовами». «Проповідники» переконали її, що в ній «сидить біс». Оповідаючи про те, що вона відчувала під час акту «вигнання біса», К. Горова зазначала: «Під час молитов, коли дух святий торкався нечистого духа <... >, який був у мені, бісівський дух знову виявляв себе, роздирав мою плоть, кричав через мої вуста, кидав мене на землю, доводячи мене до втрати свідомості, і не хотів виходити з мого тіла». Жінці знадобилося аж три роки, щоб «зцілитися»586. Основою цих випадків були переважно психічні феномени, які неодноразово аналізувалися у численних працях вітчизняних і зарубіжних дослідників.

Про один з актів екзорцизму, що трапився 1946 року в с. Галайківцях Муровано-Куриловецького району Вінницької області, повідомляв уповноважений в справах РПЦ. Православний священик Шумлянський організував монастир. Сюди в день святих Петра і Павла із села Котюжани привезли 30-річну жінку з нападом епілепсії. Священик визначив, що в ній сидить демон і вирішив вигнати його за допомогою молитви. Він оповідав: «Коли я