Фрустрація, її зв’язок з агресивною поведінкою, насильницькими злочинами проти особи, скоєнням самогубства

 

1. Класифікація етнічних конфліктів за цілями

2. Стадії етнічного конфлікту

3. Зміст гідравлічної моделі агресивної поведінки людей

Список використаної літератури

 

 

Етнічний конфлікт – це форма міжгрупового конфлікту, коли групи з протилежними інтересами поляризуються за етнічною ознакою. Причиною етнічних конфліктів, як правило, бувають етнічні, соціальні, політичні та економічні суперечності. Загострення етнічного конфлікту супроводжується зростанням етноцентризму, що властивий у тій чи іншій мірі етнічній самосвідомості будь-якого рівня розвитку, посиленням циркуляції в суспільстві негативних етностереотипів, посиленням націоналізму.

Фактор етнічності може стимулювати конфлікти, які класифікуються за цілями сторін:

за територію;

за збереження, розвиток або переваги культурної ідентичності

на грунті змагальності за соціальні блага;

за владу;

Перший вид – це етнічний конфлікт, що виник у межах території однієї держави. Прикладом такого виду конфлікту може бути конфлікт у Нагорному Карабасі в Азербайджані між вірменами та азербайджанцями. До конфлікту було залучено майже все доросле населення Азербайджану. Етнічні конфлікти в рамках однієї країни спостерігаються між греками-кіпріотами та турками-кіпріотами. Слід зазначити, що в названих конфліктах фігурують не тільки етнічні, а й релігійні особливості, оскільки вірмени та греки традиційно належать до християн, а азербайджанці та турки – до мусульман.

Другий вид етнічних конфліктів спостерігається в рамках окремих держав (на час дослідження проблеми – це були республіки СРСР) між корінним етносом і російськомовним населенням. Корінні етноси республік Молдова, Латвія, Литва, Естонія бажали зберегти власну культуру, мову та отримати суверенітет. Російське ж населення здебільшого було проти не тільки суверенітету, а й поширення мови корінного етносу, оскільки ними підтримувалась масова русифікація. У названих республіках були прийняті законодавчі акти, які захищали національну мову. Після чого загострились суперечності між різними етнічними групами – росіянами та корінними етносами. Менше проблем було із запровадженням національної символіки, хоча й тут не все було безконфліктно.

Якщо ж за приклад взяти Україну (ще за радянських часів), то Закон про мови тут пройшов майже без протестів з боку російськомовного населення України, але проблеми із символікою набули в ряді випадків драматичного характеру. Справа в тому, що суперечності, пов'язані із запровадженням національної символіки, мають етнокультурний характер, вони пов'язані із соціально-психологічними мотивами національної психології. Нація пов'язує національні символи та культуру із національною величчю та перспективою для себе як народу, що має не формальний, а реальний статус державності. Аналогічний конфлікт упродовж багатьох років існує у Квебеку (Канада), де франкомовне населення бореться проти англомовного за незалежність аж до відокремлення. У цих конфліктах, безумовно, спостерігається політичне забарвлення. Адже йдеться про національний суверенітет, який сприймається грузином, литовцем або українцем інакше, ніж росіянином.

Третій вид етнічних конфліктів є наслідком довільного державно-адміністративного поділу території країни. Мова йде, зокрема, про ієрархію: центр, республіка, автономія тощо, де вищий ступінь адміністративного рівня має вищий державно-правовий статус. Ця ієрархія раніше існувала в СРСР, а зараз ми маємо її залишки у Росії, Грузії. У ряді випадків це призвело до серйозних конфліктів, наприклад, між Грузією та Абхазією або Грузією та Південною Осетією. Підґрунтя цих конфліктів багато в чому обумовлено етнічними стереотипами, які формувалися протягом взаємодії етносів у певному часі.

Четвертий вид конфліктів – це так звані конфлікти між «центром» та іншими утвореннями, кожне з яких убачає в «центрі» диктат або й просто насилля. Так, у Росії цей вид конфліктів має глобальний характер, оскільки «центр» у свідомості мас ототожнюється з Росією та російським етносом, і тому він набув форми конфлікту росіян та «неросіян». Найзапеклішим таким конфліктом є конфлікт із Чечнею.

До цього ж виду можна віднести конфлікт басків з урядом Іспанії, які організували дуже жорстоку організацію ЕТА, що бореться за відділення так званої країни басків від Іспанії. У свою чергу, іспанський уряд дуже жорстоко розправлявся з басками. Згадаймо сумну долю столиці країни басків – Герніки. Її зрівняв із землею генерал Франко, що очолював фашистську хунту, яка прийшла до влади в Іспанії. На цю жорстокісь баски відповіли ще більшою жорстокістю. На деякий час ЕТА заявила про припинення терористичних актів, але конфлікт не вважається вичерпаним, а терористичні акти знову відбуваються в різних містах Іспанії.

Етнічний конфлікт, до якого б виду він не належав, – дуже небезпечне явище. Якщо етнічний конфлікт уже розгорівся, набрав сили, то його дуже важко приборкати. Адже на застосування сили ворогуючі сторони реагують посиленням протидії. Тому етнічному конфліктові легше запобігти, аніж його усунути.

Існує велика кількість західних шкіл теорії етнічного конфлікту, більшість з яких аналізує лише окремі причини конфлікту. Так однією з найпоширеніших теорій є теорія „сплячої красуні”, яка відноситься до течії прімордіалістів. Відповідно до цієї теорії етнічні конфлікти існували завжди, і причиною багатьох конфліктів є „успадкована первинна ненависть”. Тобто людство ніяк не може попередити чи вирішити етнічні конфлікти, адже ці ідеї та протиріччя так вкоренилися у людську свідомість, що може ніхто вже і не пам’ятає, з чого вони розпочались, але на ментальному рівні вважають інший етнос своїм ворогом.

Ще однією популярною теорією є теорія модернізації, відповідно до якої один етнос розвивається