Нові форми впровадження і поширення педагогічного досвіду як важлива умова створення інноваційного освітнього середовища

 

 

 

У статті розглядаються сучасні підходи до створення інноваційного освітнього середовища, нові форми впровадження і поширення педагогічного досвіду, здійснюється порівняльний аналіз сутності понять «інноваційне освітнє середовище», «інноваційний освітній простір», «поширення досвіду», «впровадження досвіду», «використання досвіду», «освоєння досвіду».

Ключові слова: інноваційне освітнє середовище, інноваційний освітній простір, педагогічний досвід, поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду.

Освіта є одним із визначних факторів розвитку цивілізації. Питання її змісту, якості та модернізації входять до числа першочергових проблем суспільства. Стрімкість наукового поступу людства, поглиблення його перетворюючого впливу на всі аспекти людської життєдіяльності та відповідне розширення освітніх завдань спонукають учених до визначення концептуальної основи сучасного освітнього середовища, орієнтованого на інтереси особистості та адекватного тенденціям суспільного розвитку.

Серед нових підходів щодо сучасного освітнього середовища науковці визначають такі:

- гуманістичний (відображає людиноцентристський підхід до розвитку сучасного соціального оточення, гармонізацію педагогічних і соціальних відносин, формування у вчителів духовної і педагогічної культури) ;

- акмеологічний (дозволяє обґрунтувати закономірності творчого розвитку учасників освітнього середовища) ;

- системний (спрямований на модернізацію навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах, встановлення зв’язків між різними його компонентами та визначення освітнього середовища як цілісної системи, яка формує фахівця) ;

- інформаційний (забезпечує достатній рівень інформаційної культури вчителя, сприяє підвищенню ефективності професійної підготовки педагогічних кадрів шляхом упровадження в практику роботи сучасних педагогічних та комп’ютерних технологій) ;

технологічний (спрямований на активне використання педагогічних технологій, вдосконалення традиційного педагогічного процесу шляхом поопераційного застосування системи дій, операцій або процедур, що ґрунтуються на нових досягненнях науки і гарантують досягнення більш високого рівня навченості та вихованості) ;

компетентнісний (акцентує увагу на вкрай важливому й сучасному розумінні професійно-компетентнісних засад педагогів, які спроможні самостійно і творчо вирішувати професійні завдання, усвідомлювати особисту та суспільну вагу управлінської та педагогічної діяльності, нести відповідальність за її результати, сприяти соціальній стабільності та розвитку суспільства; їхня діяльність спрямована також на набуття додаткових компетентностей, у тому числі й дослідницьких, що дає змогу успішно діяти у проектах різного масштабу, у тому числі й міжнародного) ;

інноваційний (сприяє створенню інноваційно-творчої атмосфери, формуванню у педагогів готовності до інноваційної професійної діяльності).

Реалізація даних підходів, особливо інноваційного, визначає необхідність створення у процесі формування професійної компетентності педагогічних працівників інноваційного освітнього середовища.

На думку А. Каташова, освітнє середовище виступає функціональним і просторовим об’єднанням суб’єктів освіти, між якими встановлюються тісні різнопланові групові взаємозв'язки, і може розглядатися як модель соціокультурного простору, в якому відбувається становлення особистості.

Н. Разіна розглядає поняття «інноваційне освітнє середовище» як комплекс взаємопов’язаних умов, які забезпечують освіту людини, формування особистості педагога з інноваційно-творчим мисленням, його професійну компетентність [10].

У науковій літературі поняття «освітнє середовище» розглядається як єдність дій навчальних закладів, сім'ї, державних та громадських установ, інформаційно-культурного середовища; як сукупність матеріальних вимог у відповідності з педагогічними, санітарно-гігієнічними вимогами до навчально-виховного процесу; як різноманітний, різнорівневий світ, який оточує людину, формує її уявлення про цей світ, ставлення до людей, довкілля, навколишньої дійсності.

У педагогічній літературі близьким, але не синонімічним до поняття «освітнє середовище» виступає дефініція «освітній простір». О. Леонова, О. Мариновська, А. Цимбалару, І. Шендрик, які досліджували дане питання, зазначають, що середовище характеризується статичністю, формується у межах конкретного навчального закладу, а простір – динамічністю, відображає систему соціальних зв’язків і стосунків у галузі освіти, характер взаємовідношень суспільства і соціальних інститутів, пов’язаних із задоволенням освітніх потреб суспільства; характеризується суб’єктивним сприйняттям, є результатом конструктивної діяльності всіх суб’єктів освітнього процесу.

Модернізація освітніх процесів пов'язана із створенням арсеналу новітніх інструментів накопичення, обробки та передачі освітньої інформації через інформаційні канали, серед яких – створення локальних та міжнародних освітянських мереж, концептуальне запровадження систем відкритої освіти, реалізація ефективних моделей дистанційного навчання, розробка та застосування сучасних засобів навчання, використання можливостей ЗМІ та медіа, реалізація проектної діяльності у освітньому інформаційному просторі тощо.

Однією з важливих умовою створення інноваційного освітнього середовища є використання вчителями, педагогічними колективами, методичними службами та органами управління освітою здобутків педагогічного досвіду та досягнень психолого-педагогічної науки. У сучасних умовах модернізації освітньої галузі актуальною стала проблема створення чіткої системи вирощення, виявлення, вивчення, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду – індикатора творчості та сучасного стилю педагогічного працівника, закладу чи установи. Практика науково-методичної роботи в навчальних закладах свідчить про формальний, стихійний та безсистемний підходи до методичного менеджменту щодо педагогічного досвіду. Ця проблема стосується не тільки вчителів, адміністрації загальноосвітніх навчальних закладів, але насамперед працівників методичних кабінетів (центрів), оскільки відсутні сучасні технології виявлення, вивчення, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду, що спричинило появу безсистемних, спрощених методів та прийомів. Так поступово педагогічний досвід перетворюється на абстрактне, філософське поняття. Якщо проаналізувати якість матеріалів педагогічного досвіду в методичних кабінетах ЗНЗ, районних