Історія визвольних змагань українців першої половини ХХ ст.

 

Актуальність дослідження. Історія Визвольних змагань українців першої половини ХХ ст. і викликаного цим українсько-польсько-російського воєнно-політичного протистояння й досі залишається дискусійною темою різних історіографічних шкіл і болючою темою сучасних українсько-польських і українсько-російських гуманітарних взаємин. Про це свідчить поява в останнє десятиліття в Україні та закордоном багатьох наукових досліджень і гострополітичних газетних публікацій, присвячених цій проблематиці, а також робота численних міжнародних конференцій і семінарів, під час яких науковці та політики прагнуть якомога об’єктивніше з’ясувати причини українсько-польської війни 1918–1919 рр., а також уроки національного державотворення в Західно-Українській Народній Республіці (ЗУНР) та соборній Українській Народній Республіці (УНР). 

Втім, науковою проблемою залишається не тільки існуюча різниця в інтерпретації українськими і зарубіжними науковцями одних і тих самих фактів військово-політичного протиборства ЗУНР і Польщі, але й встановлення самих конкретно-історичних фактів. Це стосується й діяльності української і польської жандармерії, а також української, польської та єврейської міліцій на польсько-українському пограниччі у 1918–1919 рр. Відтак, нам необхідно встановити помилки та здобутки складного етапу відродження соборної України та незалежної Польщі у 1918 р. задля узагальнення трагічних уроків українсько-польського протиборства у 20–40 і роки ХХ ст. Отож, у спільній заяві президентів України і Польщі від 11 липня 2003 р. вкотре наголошено на необхідності продовжити пошук історичної істини нашої спільної минувшини: “Ми не можемо ні змінити нашої історії, ні відкидати її, не можемо її ні замовчати, ні виправдати, навпаки, ми повинні знайти в собі відвагу сприйняти правду, щоб злочин назвати злочином, оскільки лише на повазі до правди можна збудувати майбутнє”. Власне в пошуку цієї правди ми вбачали наукову і суспільно-практичну значимість представленої роботи. 

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до наукових планів кафедри історії України, науки і техніки Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка”. 

Об’єктом комплексного дослідження є органи суспільного правопорядку Західно-Української Народної Республіки, а предметом вивчення – конкретні напрямки, методи і засоби боротьби силових структур під час українсько-польської війни 1918–1919 рр.; водночас піддано науковому аналізу військово-політичну стратегію і тактику Ради Державних Секретарів і Національної Ради ЗУНР у вирішенні національного питання, формуванні засад громадянського суспільства. 

Територіальні межі дослідження окреслюють західні етнічні українські землі, що входили до складу Західно-Української Народної Республіки. 

Хронологічні рамки дисертації охоплюють в основному жовтень 1918 – липень 1919 рр. – час від проголошення ЗУНР і до окупації її території польським, румунським і угорським військом.

Мета роботи: здійснити комплексне дослідження історії діяльності органів суспільного правопорядку ЗУНР в ході українсько-польської війни 1918–1919 рр., а завдання:

–проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу здійснюваного дослідження;

–висвітлити актуальність піднятих у роботі військово-політичних і правно-організаційних проблем, їх наукову і суспільно-практичну значимість, насамперед, з точки зору необхідності врахування історичного досвіду відродження національної державності та українсько-польських взаємин воєнної доби і допущених тоді помилок;

–охарактеризувати періоди становлення служби суспільної безпеки ЗУНР, а також їхню організаційно-територіальну структуру, кількісний і якісний склад, стан озброєння;

–простежити основні методи і засоби боротьби, тактико-оперативних дій силових структур ЗУНР–ЗОУНР: Команди Української державної жандармерії, Польової сторожі Галицької армії, Залізничної управи та жандармерії;

–показати широку участь громадян в охороні правопорядку, формуванні народної міліції, її зв’язках з громадськими структурами. 

Наукова новизна і особистий внесок здобувача у розробку проблеми полягає в розкритті організації і діяльності апарату воєнно-політичної охорони Західно-Української Народної Республіки і загалом державно-соборного процесу в Україні в 1918–1919 рр. У роботі досліджуються: структура, особовий склад, вишкіл і виховання органів суспільного правопорядку, їх політична компетенція і військові можливості. Зважаючи, що діяльність органів суспільного правопорядку УНР–ЗУНР в умовах війни – тема міждисциплінарна (для правників, політологів, управлінців, соціологів), автор обмежився розглядом лише основних напрямів, форм і методів їх військово-політичної роботи.

Методологічну основу роботи складають принципи історизму та об’єктивності. При розв’язанні поставлених завдань використано загальнонаукові та спеціальні наукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, а також описовий та системно-структурний методи.

Практичне значення отриманих результатів зумовлене з’ясуванням організації та діяльності силових структур ЗУНР, аналізом археографічної перспективи дослідження польсько-українського воєнно-політичного протистояння у 1918–1919 рр. Результати дослідження можуть бути використані при написанні наукових праць та навчальних посібників з новітньої історії України, її Збройних сил і міліції, розробці спецкурсів, а також при реформуванні системи національної безпеки в Україні у ХХІ ст. 

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та конкретно-історичні результати дисертаційної роботи апробовані на Міжнародній конференції, присвяченій 85-річчю ЗУНР (Львів–Івано-Франківськ, 2003), а також на методологічних семінарах і засіданнях кафедри історії України, науки і техніки Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка”, опубліковані у трьох наукових статтях.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (680 найменувань), основний текст – 160 стор., всього 196 стор.

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність, мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію. 

У першому розділі „Історіографія та джерельна база” розглядається стан наукової розробки проблеми та її археографічна база. 

Розглядувана проблема не має