Суб’єктивний компонент соціологічної теорії (історичний аналіз)

Національна академія Наук України

Інститут соціології

 

22.00.01 – теорія та історія соціології

 

Щербина Віктор Миколайович

УДК 316. 33

 

Київ 1999

 

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті соціології Національної академії наук України. 

Науковий керівник доктор соціологічних наук Пилипенко Валерій Євгенович старший науковий співробітник Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Погорілий Олександр Іванович, завідувач кафедри культурології, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, м. Київ кандидат філософських наук Привалов Юрій Олексійович, старший науковий співробітник, Інститут соціології НАН України, м. Київ.

Провідна установа - Київський університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії соціології, м. Київ.

Захист відбудеться “25”червня 1999 року о 10 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 229. 01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 252021, Київ-21, вул. Шовковична, 12.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: Київ, вул. Шовковична, 12.

Автореферат розіслано “20” травня 1999 року

 

 

Актуальність дослідження. Досвід найближчих десятиліть говорить про те, наскільки зросла роль соціологічної рефлексії у процесах суспільного життя. У той же час в усіх сферах суспільного буття актуалізувалось значення суб’єктно-особистістного компонента.

Суб’єктивний компонент стає відправним пунктом соціальної дії, зорганізованої на основі певного теоретичного бачення соціуму. У постмодерністській ситуації особистістне, індивідуалізоване ставлення до суспільних явищ є вагомим чинником структурації суспільства. Теоретична рефлексія також несе в собі ці риси. Однак, якщо суб’єкт соціальної дії спирається на наявні в суспільстві теоретичні уявлення про соціум, то вироблення самих цих уявлень не відбувається таким же чином.

Актуальність проблематики, що розглядається, полягає також у необхідності осмислити нові умови соціологічного теоретизування, які проявили себе у тому, що метатеоретичні конструкти, втратили свою силу. Наприкінці двадцятого століття теоретичні пошуки пожвавились, суб’єктивний компонент, який пов’язував раніше теоретичний дискурс та реальний історичний процес (де суб’єктами були насамперед масові спільноти), почав набувати іншого факторного значення, оскільки сама теорія інакше «вмонтована» у інформаційно-комунікативний соціум. Якими є роль та місце суб’єктивного компонента у теоретичній рефлексії постмодерну, що собою являє соціолог як індивід-автор, чим він може керуватися у теоретичній діяльності? Такого роду питання потребують насамперед розгляду історично сталих варіантів їх вирішення, а також методологічних засад концептуалізації у цій галузі. Саме тому дисертаційне дослідження, присвячено розгляду того, як формувалися теоретичні підходи до проблеми суб’єктивного компонента соціологічного теоретизування.

Актуальність дослідження визначається такими чинниками:

- у постмодерністському пізнавальному дискурсі зросла роль індивідуальності, авторства як фактору теоретичної рефлексії; загальні напрямки теоретизування втрачають роль факторів, що скеровують теоретичну рефлексію суспільства;

- значна кількість теоретичних аспектів тлумачення місця та ролі суб’єктивного компонента у соціологічному теоретизуванні

знаходяться поза увагою вітчизняних соціологів. Це зокрема праці М. Вебера, К. Маннхейма, А. Щюца, П. Бергера, Т. Лумана та ін., де трактовано вказану проблематику;

- соціально-групова зумовленість соціологічного теоретизування втрачає свою силу, підвищується роль особистістного фактору;

- в теоретичному осмисленні процесу формування теоретичних концепцій надається увага соціально-історичній (криза ідеологій) та культурній (криза метатеорій) їх зумовленості, що залишає поза простору аналізу суб’єктивний компонент, конструкти особистістних мотивацій в сфері теоретичної діяльності;

- зміни в сфері соціогуманітарного пізнання набувають інструменталістського характеру, що знаходить своє відображення в інтертекстуальності соціологічного теоретизування. Звідси виникає потреба переосмислення місця та ролі, що посідає суб’ект соціологічного теоретизування щодо теорії як комунікативного засобу;

- поняття суб’єкту у модерністському варіанті розглядається як неконструктивне в умовах постмодерністських пізнавальних практик. У той же час поняття «децентралізований суб’єкт» як методологічний інструмент залишається невизначеним.

Міра наукового опрацювання проблеми. Проблема суб’єктивного компонента пізнання розглядалась вітчизняними гуманітарними науками традиційно як складова філософської проблематики. Цілий ряд досліджень було присвячено аналізу місця пізнання у числі інших форм відображення. У багатьох працях вивчався загальний характер зв’язку пізнання та практичної діяльності, велика увага приділялася розробці питання про активність суб’єкту у процесі відображення дійсності. У низці праць аналізувалося питання про співвідношення індивідуального та соціального у процесі пізнання, суб’єкту та предмету знання, об’єктивного та суб’єктного у процесі розвитку пізнання (Рубінштейн С. Л., Копнін П. В., Кедров Б. М., Ільєнков Е. В., Коршунов А. М., Шинкарук В. І., Дученко М. В., Кузмін В. Ф., Лекторський В. А. та ін.). Ряд важливих аспектів пізнавального відношення вивчався також у рамках філософських проблем психології – насамперед у працях присвячених розгляду ролі практичної діяльності у генезі сприйняття, теоретичної рефлексії, характеру так званих розумових дій, проблеми «Я» (Рубінштейн С. Л., Леонт’єв А. Н., Гальперін П. Я., Давидов Ю. М. та ін.). У теоретичній соціології найбільшою мірою проблематика, що розглядається, була опрацьованою в роботах Ручки А. О., Танчера В. В., Іоніна Л. Г., Патрушева А. І., Гайденко П. П.

У світовій соціологічній теорії проблеми суб’єктної складової розглядалися більшою мірою представниками «розуміючої соціології» (М. Вебером, В. Дільтеєм), в рамках «соціології знання» (К. Маннхеймом), у феноменологічному напрямку (А. Щюцем, П.