Організаційно-правові засади діяльності державної виконавчої служби в Україні

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. ДЕРЖАВНА ВИКОНАВЧА СЛУЖБА ЯК СПЕЦІАЛЬНИЙ ОРГАН ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Виконавче провадження – складова реалізації правоохоронної функції Української держави

1.2 Місце та роль державної виконавчої служби у реалізації рішень судів та інших несудових органів

1.3 Державорегулюючі підходи до примусового виконання рішень судів і інших несудових органів у зарубіжних країнах

Розділ 2 ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ І ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

2.1 Правові підстави здійснення виконавчого провадження державною виконавчою службою України

2.2 Організаційно-штатна побудова державної виконавчої служби: проблеми та шляхи їх вирішення

Розділ 3. ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У ПРОЦЕСІ ВЧИНЕННЯ ВИКОНАВЧИХ ДІЙ

3.1 Права та обов’язки працівників державної виконавчої служби

3.2 Адміністративно – юрисдикційні повноваження державної виконавчої служби

3.3 Оскарження рішень, дій або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Державотворчі процеси, що здійснюються в Україні, зумовлені демократизацією суспільного життя. У світлі цих процесів відбувається зміщення акцентів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у бік забезпечення і гарантування прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, встановлення цивілізованого паритету між інтересами особи та держави. Одним із аспектів вирішення цієї проблеми є розмежування повноважень між судовими і виконавчими органами державної влади. Сутність цього питання полягає в тому, щоб здійснити реалізацію охорони і захисту законодавчо зафіксованих прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина з притаманними формами, методами з використанням специфічних способів, засобів, прийомів.

Прийняття нового законодавства про державну виконавчу службу та виконавче провадження на сьогодні не повною мірою вирішило коло питань, пов’язаних із розв’язанням цієї проблеми. Навпаки, виникли нові питання, пов’язані з подальшим удосконаленням норм законодавства про виконавче провадження та організаційно-правових засад функціонування державної виконавчої служби. Існування спірних ситуацій, що виникають при застосуванні законодавства про виконавче провадження в діяльності державної виконавчої служби, призводить до незахищеності прав власника та інших зацікавлених осіб.

Досліджуючи діяльність державної виконавчої служби, у своїх пошуках для обґрунтування позиції, положення, висновку звертався до праць В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, А. С. Васильєва, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова, Н. Р. Нижник, О. В. Петришина, А. О. Селіванова, В. С. Стефанюка, Ю. С. Шемшученка та інших науковців.

Все це свідчить про актуальність теми цієї роботи, спрямованої на дослідження особливостей адміністративно-правового регулювання такого інституту адміністративного процесу, як виконавче провадження, необхідність розроблення нових концептуальних підходів до визначення принципів виконавчого провадження, узгодження окремих норм законодавства в єдину систему, яка дозволить чітко діяти державним виконавцям, а уповноваженим органам і особам контролювати їх діяльність.

Мета дослідження. Метою дослідження є визначення основних теоретичних та правових засад регулювання організаційно-штатної побудови державної виконавчої служби, засобів її діяльності як інституції державної виконавчої влади, що покликана забезпечувати примусове виконання рішень судів та несудових органів.

Об’єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, що виникають між органами і посадовими особами державної виконавчої служби та іншими суб’єктами виконавчого провадження з приводу примусової реалізації виконавчих документів, а також організація структури органів, які вчиняють виконавче провадження відповідно до передбаченої законом процедури.

Предметом дослідження є правові приписи, які регулюють діяльність державної виконавчої служби щодо здійснення примусового виконання рішень судів та несудових органів, її організаційно-штатну побудову, систему, структуру та компетенцію.

Емпіричною базою дослідження є результати вивчення практики примусового виконання рішень судів та несудових органів в Україні та за кордоном.

Методологічною основою дослідження є сукупність дослідницьких методів та прийомів наукового пізнання. У процесі роботи автор застосував діалектичний підхід до розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямів удосконалення діяльності державної виконавчої служби. При дослідженні структури та діяльності ДВС використовувались такі методи, як системний, логічний, аналізу та синтезу тощо.

У процесі дослідження розкрито і висвітлено неузгодженість законодавчої регламентації складних правовідносин у виконавчому провадженні, труднощі, що виникають у практиці застосування законодавства про виконавче провадження та зроблено спробу визначити шляхи їх подолання.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використані в науково-педагогічній діяльності, а саме: в навчальному процесі при викладанні курсу “Адміністративне право” та „Адміністративна відповідальність”, а також при підготовці навчальних посібників із зазначених навчальних дисциплін.

Апробація результатів. Підсумки розробки проблеми в цілому і окремих її аспектів неодноразово обговорювались на засіданнях кафедр державно-правових та кримінально-правових дисциплін адміністративного права й адміністративно-правових дисциплін Інституту права Донецького університету економіки та права.

Структура роботи визначається її метою і завданнями. Робота складається із вступу, трьох розділів, що поділені на вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 115 сторінок, основного тексту – 95 сторінок, у т. ч. список джерел – 11 сторінок (134 найменувань).

РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНА ВИКОНАВЧА СЛУЖБА ЯК СПЕЦІАЛЬНИЙ ОРГАН ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

1.1 Виконавче провадження складова реалізації правоохоронної функції Української держави

Конституція України в ст. 1 проголошує, що Україна як геополітичне формування є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава[1]. Поняття „демократична держава” потребує поряд з