Нормативно-правовий акт

Але нормативно-правовий акт має і внутрішню структуру: розподіл на розділи, глави, статті, параграфи, пункти, підпункти, частини, абзаци, розпорядження і т. п. Така будівля нормативно-правового акта – результат тривалого нормотворчого розвитку і служить, з одного боку, послідовному і чіткому викладу правового матеріалу в акті, а з іншого – зручності користування ним. [8]

Крім того нормативно-правовий акт характеризується такими ознаками:

1. Ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їхніми посадовими особами, іншими суб”єктами правотворчості і їхнім одностороннім волевиявленням.

2. Має зовнішню форму у вигляді певного письмового документа.

3. Містить нові норми права (загальнообов’язкові правила поведінки), змінює або скасовує чинні.

4. Приймається згідно з чітко визначеною процедурою.

5. Має визначену юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;

6. Надає волі правотворчого суб’єкта офіційного характеру.

В інших же галузях права ми знаходимо різні способи викладу правових норм у статтях нормативно-правового акта – від повної відповідності до викладу норми права в різних статтях, а то і взагалі в різних нормативно-правових актах.

Проте від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб’єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

- за суб’єктами ухвалення – на акти органів держави, народу в процесі референдуму, органів місцевого самоврядування, спільні акти органів держави і недержавних формувань;

- за юридичною силою – на закони й підзаконні нормативно правові акти;

За своєю юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види. Законом, який має найвищу юридичну силу у державі, наріжним каменем системи її законодавства є конституція. [9]

- за сферою дії – на загальнообов’язкові, спеціальні, локальні.

- за ступенем загальності правових норм – на загальні та конкретизаційні.

- за характером волевиявлення – на акти встановлення, зміни та скасування норм права.

- за галузями законодавства – на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні, господарські та ін.

- за часом дії – на визначно-строкові та невизначно-строкові.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їхня класифікація за суб’єктами нормо творчості. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент – укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів – декрети і постанови; керівники міністерств і відомств – інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів – рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад – рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій – нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ і організацій – нормативні накази та інструкції.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдуму, певних громадських об’єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення, постанова і т. п.) [8]

 

 

Багато понять юридичної науки, запозичені з інших областей знання і наповнені специфічним юридичним змістом. Отож і фізичне поняття «сила» у юридичному змісті означає обов'язкову відповідність акта, прийнятого нижчестоящим державним органом, акту, прийнятому вищестоящим державним органом.

Зрозуміло, «війна законів», що виникає в подібних випадках, відбиває боротьбу загальнодержавних і місцевих інтересів. Але в правовому плані ніякої війни законів не повинне бути, питання зважується однозначно на користь загальних пріоритетів, звичайно ж, з врахуванням і забезпеченням місцевих інтересів. Руйнування ієрархії законів може вести до руйнування держави, її основ.

Але нормативно-правові акти за юридичною силою класифікуються на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закон – це нормативно-правовий акт, який регулює найбільш важливі суспільні відносини і тому приймається колегіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом).

Вищу юридичну чинність має конституція, що є за цим критерієм Основним законом. [9]

Конституція – це основний, головний закон держави, що приймається в особливому порядку, в якому регламентуються найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і функціонування органів держави, державного устрою та правового статусу людини та громадянина.

Конституційні закони – це закони, що вносять певні доповнення, зміни уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, а тому мають вищу, порівняно з ними, юридичну силу.

Органічні закони – закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція. Так, ч. 3 ст. 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом.

Кодекси – це закони, в яких об’єднаються і систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси виступають як основа певної галузі законодавства,