Нормативно-правовий акт

Звичайні (поточні) закони – це всі інші закони, що приймаються парламентом в межах його компетенції

Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову між собою юридичну силу, меншу від юридичної сили конституції і конституційних законів.

Підзаконні акти – це правові акти, що видаються уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо) на основі законів і на виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь який закон, і не можуть протирічити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню. [10]

Інша юридична чинність у звичайних законів, інша – у постанов Уряду і т. д. Але з цього не виходить, що деякі нормативно-правові акти цілком чи частково є менш обов'язковими чи менш «впливовими». Ні, це означає лише вимогу дотримувати принципу «підзаконості», «відповідності» у побудові системи нормативно-правових актів, в ієрархії актів.

Зрозуміло, реалізація і забезпечення цієї ієрархії, цієї відповідності велика і важка практична задача, що зважується як самими державними органами, так і спеціальними механізмами перевірки «відповідності» (Конституційним судом, іншими судовими органами, прокуратурою і т. п.). Таким чином, юридична чинність акта – це його місце в ієрархії нормативно-правових актів, відповідність, співпідпорядкованість актів, прийнятих органом нижчого підпорядкування, вищестоячим актам.

Але варто враховувати, що ці поняття іноді використовуєтюся в іншому змісті – як юридичне значення документа, як визначення нових видів документів. Говориться, наприклад, про юридичну чинність документів на машинних носіях (магнітних стрічках, дисках) поряд з юридичною чинністю звичайних, письмових документів. Це інше, дуже умовне вживання поняття «юридична чинність».

 

 

Акти державного управління мають усі ознаки, що притаманні правовим актам державних органів. Разом з тим вони мають свої характерні особливості.

При співвідношенні різноманітних правових актів витримується принцип верховенства закону, який є вищою формою виявлення державної влади. Закон приймається вищим органом державної влади та є джерелом для усіх інших державних актів, у тому числі і для актів державного управління, що видаються на підставі та на виконання закону. Акти державного управління підзаконні. Як акт вищого органу державної влади закон має найвищу юридичну силу. Він не може бути скасований, змінений чи призупинений яким-небудь іншим актом. Акт державного управління має похідний від закону характер. Він видається тоді, коли це прямо зазначено у законі. Акт державного управління пов’язаний з досягненням часткового результату, його адресати конкретно визначені, як і окремі юридичні приписи, що містяться в акті, внаслідок чого акт державного управління має підзаконний характер – у ньому не може бути проявлена державна влада у тій повноті, як це може мати місце в законі.

Акт державного управління, як підзаконний акт не може змінити або скасувати закон. Законами ж може бути скасований, змінений або призупинений будь-який акт державного управління.

У статті 92 Конституції України закріплене певне коло питань, які визначаються виключно законами України. Актом державного управління не може вирішуватися питання, що за Конституцією України належить до компетентних органів законодавчої влади. Тому незаконними є акти управління, видані органами виконавчої влади, якими вносяться доповнення, уточнення, поправки, корективи іншого характеру, до будь-яких кодексів, інших актів законодавчої влади, норми яких регулюють суспільні відносини у відповідних регіонах чи галузях. [9]

Однак, інколи акти державного управління видаються всупереч Конституції та законам України.

Так, згідно з п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України Президентом України 6 листопада 1998 року був виданий Указ №1222/98 «Про гербовий збір» (опублікований у газеті «Урядовий кур’єр» 19. 11. 98), яким з 1 січня 1999 року введене стягнення гербового збору з договорів, векселів та установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності. Верховна Рада України до цього часу не відхилила відповідний законопроект та не прийняла Закон «Про гербовий збір». Фактично цим Указом встановлено новий вид збору (обов’язкового платежу), що суперечить ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України встановлюються податки і збори, та Закону України від 25. 06. 91 «Про систему оподаткування» (з наступними змінами і доповненнями), яким такий збір не передбачено. Згідно ст. 1 вищевказаного Закону України податки і збори не передбачені у ньому сплаті не підлягають. Однак, на виконання вищевказаного Указу Президента України Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 14. 12. 98 №1976 «Про затвердження Порядку виробництва, зберігання, обліку та реалізації марок гербового збору», видані численні нормативні акти, листи та роз’яснення Державної податкової адміністрації України та інших органів державного управління, зокрема Наказ Державної податкової адміністрації від 17. 12. 98, N 636 «Про затвердження форми і Порядку складання розрахунку сум сплаченого гербового збору», спільний Наказ Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації та Ощадного банку України від 18. 12. 98 N 261/637/62 «Про затвердження Порядку обліку коштів, що надходять від реалізації марок гербового збору, і звітності про кількість та номінальну вартість реалізованих та нереалізованих марок гербового збору», які зареєстровані у Міністерстві юстиції України. Відповідними наказами та постановами були