+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
34
Мова:
Українська
внесені зміни до нормативних актів міністерств, відомств та установ державного управління, наприклад Постанова Національного банку України від 27. 01. 99 N 38 «Про внесення змін та доповнень до нормативних актів Національного банку України», Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі України від 22. 12. 98 N 838 «Про внесення доповнень до деяких наказів МЗЕЗторгу України». Виданням таких актів державні органи управління фактично зобов’язали суб’єктів господарської діяльності дотримуватися вимог Указу Президента України від 06. 11. 98 «Про гербовий збір». Крім того, в Законі України від 31. 12. 98 «Про державний бюджет України на 1999 рік» в дохідній частині передбачене надходження у 1999 році до Державного бюджету України гербового збору у сумі 500. 000 тис. гривень. Все це зобов’язує платників податків і зборів виконувати незаконні вимоги вищевказаного Указу, сплачувати гербовий збір, оскільки за ухилення від сплати органами державної податкової служби будуть застосовані до них фінансові санкції, передбачені законодавством України. [9]
У певні періоди часу виконавчій владі надавалися законодавчі повноваження, що включали право приймати акти, які мають силу закону, можуть зупиняти дію конкретних законів (або їх частин) або вносити до них зміни чи доповнення. Так, у 1992 році Конституція України була доповнена ст. 97-1 (Закон України від 19. 12. 92 «Про доповнення Конституції (Основного Закону) України статтею 97-1 та внесення змін і доповнень до статей 106, 114-5 і 120 Конституції України»), згідно якої Кабінету Міністрів України було делеговане повноваження на визначений термін видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України та інших відносин, які потребували на той час законодавчого врегулювання. З грудня 1992 по грудень 1993 року включно, Кабінетом Міністрів України було прийнято близько ста декретів, багато з яких чинні і на даний час, наприклад: Декрети від 26. 12. 92 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», від 19. 02. 93 №15-93 «Про систему валютного регулювання та контролю», від 25. 03. 93 №56-93 «Про місцеві податки і збори» та інші. Декрети мають силу закону, їх можна віднести до різновиду законодавчих актів, які відрізняються від законів тим, що їх видає вищий орган виконавчої влади. [9]
Акти державного управління відрізняються від судових актів. По-перше, судові акти у відповідності із завданнями суду, як правило, видаються у зв’язку з порушенням правової норми. Акти державного управління встановлюють правові норми, вони видаються з широкого кола питань, що виникають у зв’язку регулюванням цивільних, фінансових, адміністративних, трудових та інших правовідносин, а не тільки у зв’язку з порушенням правових норм.
По-друге, судові акти видаються лише у випадках, чітко визначених законом. Багато актів державного управління поряд з судовими актами видаються і тоді, коли необхідність у них виникає із компетенції цього органу, окресленій законом у більш загальній формі, ніж компетенція суду. Характер багатогранної управлінської діяльності не дозволяє детально регламентувати усі можливі варіанти рішень при відповідних обставинах.
По-третє, судові акти видаються на підставі закону. Судді незалежні і підпорядковуються лише закону. Ні один судовий акт не може бути прийнято на підставі вказівки, даному суду яким-небудь державним органом або особою. Акти державного управління часто видаються на доручення вищих органів або посадових осіб, причому у ньому може міститися вказівка на те, яким повинне бути рішення того чи іншого питання.
Судові акти завжди є актами застосування норм права, вони не містять норм права. Акти державного управління можуть бути і нормативними.
Судові акти приймаються у особливому, встановленому законом, процесуальному порядку. Процедура їх прийняття, форма, порядок набуття чинності та інше суворо регламентовані законом. Ці ж питання відносно актів державного управління регулюються не лише законом, але й самими актами державного управління та вирішуються інакше.
Акти органів прокуратури – протест, подання, припис, постанова, поряд із судовими актами – також є реагуванням на порушення законності. Цими актами не створюються норми права, що притаманно для актів органів управління, юридичні відносини ці акти також не породжують. [4]
Акти об’єднань громадян, це акти колегіальні, вони мають силу лише для членів даної громадської організації чи партії. Вони забезпечуються заходами морального впливу. Дія ж багатьох актів державного управління, маючи одноособовий, однобічний, владний характер, поширюється далеко за межі органу, який їх видає, до того ж може забезпечуватися державно-примусовими заходами, що стимулюють виконання вимог актів державного управління.
Акти державного управління і управлінські рішення мають як спільні риси, так і відмінності. Управлінські рішення є проявом соціального управління, підсумковою формою відповідного управлінського циклу. Управлінські рішення – це програми і директиви, плани та прогнози, акти планування і рішення трудових колективів, наукові рекомендації та методичні вказівки, технічні норми, умови, нормативи, правила, настанови тощо. Деякі елементи внутрішньої структури актів державного управління збігаються з елементами структури управлінських рішень: мета, відповідальні виконавці, строки, засоби досягнення мети. Але на відміну від актів державного управління, управлінські рішення можуть мати будь-яку документальну форму, сфера їх дії більш обмежена порівняно з актами державного управління, невиконання актів державного управління може тягти за собою