Нові напрямки, тенденції та особливості організації навчання образотворчого мистецтва (майстер-клас)

7. Виділяється новий тип соціальних відношень – взаємодія, взаємокоординація, співробітництво і співтворчість перед невідомим майбутнім.

8. Виникає необхідність діалогу і сумісного творчого пошуку спеціалістами різних галузей знання.

Кожному педагогу слід пам'ятати, що нове розуміння освіченості, моральності, професійної майстерності та заповзятливості виводить на перший план у навчальному процесі розвиток здібностей учнів, самовизначення у діяльності та спілкуванні, самозмінення, розкриття природного дару людини, розвиток здібностей мислити, говорити, діяти, а у підсумку – знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися. У процесі засвоєння знань та умінь учням необхідно розвивати психологічні механізми самоорганізації, тобто набуття учнями нових здібностей, нових способів дій з науковими поняттями, матеріальними об'єктами а також навичками спілкування і самоаналізу.

Системний підхід – являє собою створену на базі багатовікового досвіду людства концепцію рішення завдань, що слабо формалізуються, мають більшу кількість факторів, які треба враховувати при їх рішенні в умовах відсутності достатньої й достовірної інформації про них. Системний підхід дозволяє виявити й дослідити ті елементи системи, діяльність яких знаходиться не на належному рівні, нейтралізувати внутрішні і зовнішні впливи з метою утримання функціонування системи у визначеному стані.

В узагальненому вигляді можна сформулювати такі головні принципи системного підходу (за А. Торокіним, С. 42) :

• проблеми, завдання, сукупності сил і засобів, що їх вирішують, уявляються у вигляді системи;

• кожна система є підсистемою іншої, складнішої системи, яка впливає на меншу (і навпаки)  (так, урок є елементом системи загального курсу викладання базової дисципліни, а той, у свою чергу, є елементом системи загальної освіти школяра) ;

• система має ієрархічну структуру, елементами і зв'язками якої не можна нехтувати;

• система як ціле набуває властивостей, що відсутні у її частин.

Навчальний процес являє собою складну соціально-педагогічну систему, елементами якої є цілі, зміст, методи, форми, результат навчання та учасники навчального процесу (вчителі та учні). Якщо вносяться активні зміни у функціонування якого-небудь елемента, – це впливає на всю систему. У педагогічній практиці відомі приклади, коли з'являлися і згасали окремі інновації, так як при цьому не відбувалося змін в інших елементах системи (згадаємо, наприклад, педагогів-новаторів з їх специфічними методиками та технологіями навчання, які не знайшли широкого розповсюдження). Тому, оновлення навчального процесу повинно відбуватися в усіх його складових. Особливо це актуально під час здійснення освітніх реформ. Змінилися цілі освіти, структура навчального року, система оцінювання навчальних досягнень учнів – необхідно оновлювати і ставлення до відбору змісту навчального матеріалу, організації навчально-виховного процесу, взаємовідносин «учитель-учень».

Особистісно зорієнтований підхід

Кожна людина містить цілий материк своєї особистості. Щасливий той, хто йде шляхом Колумба власної душі (Дж. Стефан).

Останнім часом у науковому та педагогічному середовищі широкого розповсюдження набув термін «особистісно орієнтоване навчання». Особистісно орієнтований підхід надає можливість розглядати учня, як суб'єкт процесу навчання, вказує на неповторність індивідуальних механізмів розвитку даної особистості. За визначенням С. І. Подмазіна, «зміст особистісно орієнтованої освіти, передусім, полягає у задоволенні потреб буття людини, її особистісного існування: свободи, вільного вибору, свого світогляду, дій, вчинків, позиції, самостійності й самореалізації, самовизначення, творчості; повинен включати все, що необхідно людині для будівництва і розвитку».

І. С. Якиманська виділяє такі головні позиції особистісно орієнтованого навчання:

- визнання учня головним суб'єктом процесу навчання;

- визначення мети – розвиток індивідуальних здібностей учня;

- визначення засобів, що забезпечують реалізацію встановленої мети шляхом виявлення й структурування власного досвіду учня, його направленого розвитку у процесі навчання [75, С. 12].

Основним елементом освітнього процесу був і залишається урок. В умовах особистісно орієнтованого підходу суттєво змінюється його мета, функція, форма організації. І. С. Якиманська визначає, що мета такого уроку – створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів, засобами досягнення вчителем такої мети є:

- використання різних форм і методів організації навчальної діяльності, які дозволяють розкрити власний досвід учнів;

- створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;

- стимулювання учнів до висловлень, використання різних способів виконання завдань без побоювання помилитися, одержати невірну відповідь, не той результат;

- використання у ході уроку дидактичного матеріалу, який дозволить учню вибирати найсуттєвіші види і форми навчального змісту;

- оцінка діяльності учня не тільки за кінцевим результатом (вірно-невірно), але й за процесом його досягнення;

- заохочення прагнення учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати способи роботи інших учнів у ході уроку, вибирати та засвоювати найраціональніший;

- створення педагогічних ситуацій на уроці, які дозволяють кожному учню проявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.

Перевірка знань учнів – складова частина навчального процесу. Вона позитивно впливає на засвоєння програмного матеріалу, сприяє поліпшенню організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, підвищує їх відповідальність за якість навчання.

Поряд із контролем якості навчання слід розглянути й оцінку, яка має два аспекти:

1) оцінка як процедура оцінювання якої-небудь дії (діяльності) ;

2) оцінка, як вираження в умовних знаках-балах а також в оцінних судженнях вчителя, ступеня засвоєння учнями знань, умінь, навичок, встановлених програмою.

Все актуальнішою у процесі навчання стає самооцінка як один з компонентів діяльності, пов'язаний не з виставленням собі оцінок, а із процедурою оцінювання, характеристикою процесу виконання завдань, його плюсами та мінусами.

Контроль якості навчання з образотворчого мистецтва здійснюється через поточне оцінювання результатів діяльності на уроках; тематичне оцінювання – на основі залікових тематичних робіт (на яке виділяється два чи, при необхідності, більше уроків) ; підсумкове оцінювання (семестрове) – на підставі тематичних атестацій.

Застосування сучасних моделей та методик організації й проведення контролю вимагають високого рівня науково-методичної підготовки та професійної майстерності викладача, тому впровадження науково обґрунтованого контролю мусить стати стимулом підвищення професійного рівня всього педагогічного колективу.