Обумовленість права суспільним устроєм українських земель за Польсько-Литовської доби

юридично незалежними, однак виконували як загальнодержавні повинності, так і встановлені міськими властями: сплата грошових податків, утримання міської адміністрації і варти королівських військ [12, с. 70].

Магдебурзьке право значно знижувало залежність міщан від феодальної держави й окремих феодалів, а отже, об’єктивно сприяло прогресивному розвиткові фео-дальних міст. Але на українських землях магдебурзьке право, на відміну від країн Західної Європи, не повністю звільняло міщан від феодальної залежності, іноді воно перепліталося з нормами звичаєвого права.

Нові явища у суспільно-політичному житті українських земель, зародження і розвиток фільваркової системи землеробства все більше посилювали феодально-кріпосницький гніт українського селянства, що доповнювався обмеженнями національних і релігійних прав українського народу.

Пориваючи з феодальною залежністю й осідаючи на нових місцях, втікачі вважали себе вільними людьми і називалися козаками.

Малозаселені та безлюдні степи, куди переселялися втікачі, були багаті на природні дари. Козаки відроджували землеробство, розорювали цілинні землі, прокладали шляхи, будували мости, засновували селища, розводили сади, займалися скотарством, промислами та ін.

Козацькі слободи й хутори вирізнялися високим добробутом порівняно з убогими селищами феодально залежних селян передусім тому, що вільна людина була більш заінтересована у результатах своєї праці. При цьому слід пам’ятати, що козацтво ніколи не було однорідним соціальним прошарком. Економічна нерівність у козацькому середовищі виникла одночасно з його появою, бо селяни-втікачі істотно різнилися за своїм майновим станом.

Вільні козаки-поселенці утворювали на нових землях і нову суспільну організацію – “громаду”. Незважаючи на пріоритет заможних козаків, козацька громада значною мірою зберігала риси селянського демократизму.

5

Вступ до Січі і вихід з неї були вільними. Ніякого певного часу перебування у Січі не встановлювалося: кожний мав змогу вийти з неї, якщо буде потреба.

Утворення Запорізької Січі, куди масами стікалися покріпачені селяни, підривало польське магнатське шляхетське землеволодіння в Україні, загрожувало пануванню польських і литовських кріпосників. Запорізька Січ очолювала боротьбу українського народу проти гноблення.

Правлячі кола Польщі і Литви намагалися використати козацтво у своїх інтересах: узяти на державну службу частину заможних козаків, використовувати їх як проти народних мас, так і для охорони південно-східних кордонів від агресії з боку Туреччини і Кримського ханства. У червні 1572 р. було проведено набір 300 козаків на військову службу. Прийняті на державну службу козаки заносилися до реєстру звідки й отримали назву “реєстрових козаків”.

Реєстрові козаки мали низку важливих привілеїв. Вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції феодалів, звільнялися від влади старост і воєвод, якщо мешкали на королівських землях, а також міських магістратів, і підпадали під виключну юрисдикцію реєстрового війська. Реєстрові козаки звільнялися від податків, мали право власності на землю, діставали права вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримували, хоч і нерегулярно, грошове жалування з державної скарбниці. Час від часу реєстровим козакам видавалися сукно, порох, свинець [5, с. 64].

Однак усе це не усувало істотних відмінностей у майновому стані реєстрових козаків. Верхівку реєстру становили козацька старшина і заможне козацтво. Становище основної маси реєстрового козацтва було складним. Обов’язок відбувати на власні кошти нічим не обмежену військову службу, виступати в похід з конем, зброєю і військовим знаряддям вимагав від реєстрових козаків значних грошових витрат, а на час військових походів – навіть передавати своє господарство в інші руки.

Козацька старшина намагалася використовувати рядове козацтво у своїх корисливих інтересах: залучала його до важких робіт, обкладала тяжкими податками. Все це спричиняло майнове розшарування у середовищі реєстрового козацтва. Важливе місце у реєстрі посідала козацька “середина”, тобто козаки, що перебували між реєстровою верхівкою і “черню”.

В умовах своєрідного політичного становища українських земель, що опинились у складі кількох сусідніх держав, в Україні утворилася досить строката система правових джерел. Її первісною базою стало розвинуте право Київської Русі. Особливу роль серед джерел права в Україні відіграла Руська Правда, що мала значний вплив на розвиток правових систем Великого князівства Литовського і Польського королівства, у складі яких перебувала більшість українських земель.

На українських землях правова система сформувалася на основі синтезу місцевого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді судебників, статутів, сеймових постанов, привілеїв та інших нормативно-правових актів Польського королівства і Великого князівства Литовського. Роль звичаєвого права в регулюванні суспільних відносин була досить значною. Тривалий час воно діяло поряд з нормами писаного права. Особливо помітно це було у Польському королівстві, де звичаєве право широко використовувалося навіть в умовах шляхетської Речі Посполитої [7, с. 11].

Польське право не було з’єднане однією системою. Спроби кодифікації робилися неодноразово, однак вона так і не була здійснена. Замість цього у Польському королівстві створювалися збірники, які охоплювали видані раніше статутні конституції, а також норми звичаєвого права.

6

Власну правову систему було створено у Великому князівстві Литовському. Союз із Польщею сприяв поступовому зближенню литовського права з польським, однак своєрідність литовського права зберігалася.

Видання Литовських статутів обмежувало сферу застосування норм звичаєвого права. Разом з тим вони, як і раніше, продовжували діяти поряд з писаним правом.

Магдебурзького права окремі міста України набули ще за Галицько-Волинського королівства (Володимир-Волинський у 1324 р., Сянок у 1339 р.). Однак саме за перебування українських земель у складі Польщі та