+3 8(066) 185-39-18
fдемократії”. Водночас слід мати на увазі, що з
8
числа українських феодалів шляхетські права і привілеї отримала лише їхня верхівка. Дрібні феодали, які не змогли довести свого шляхетського походження, становили найвищий прошарок сільського населення, підлеглого королівським намісникам. Найбільше їх було на південному Поділлі, Київському Поліссі, Чернігівщині.
Необхідно зазначити, що у Великому князівстві Литовському право було досить розвиненим. Головним джерелом права тривалий час була “Руська Правда”. Крім того, існувало великокнязівське законодавство (привілеї), міжнародні договори, постанови сеймів, так звана Литовська Метрика – сотні книг великокнязівської канцелярії, а також магдебурзьке право.
1468 р. було створено власну збірку законодавства – Судебник Казимира IV, який мав 25 артикулів. Його джерелами була “Руська Правда”, привілеї, звичаєве право. Головний зміст Судебника становили норми кримінального матеріального і процесуального права. Існували норми, що регулювали індивідуальну відповідальність за злочин. На відміну від “Руської Правди”, у Судебнику вміщуються норми, які передбачали за ряд злочинів смертну кару.
Відповідальність за злочини за Судебником наставала із семирічного віку, а суб’єктом злочину могла бути не лише вільна людина, а й холоп. Зазначимо, що в цьому простежується ідея рівності всіх станів перед законом. Досить чітко простежується положення про підсудність панських людей суду пана.
Серед пам’яток права Литовсько-Руської держави особливе значення мали так звані Статути.
Слід зазначити, що в Статуті юридично закріплювалися основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад та повноваження деяких органів державного управління.
Не слід забувати, що появу тих чи інших норм права зумовлювали загальні економічні процеси. Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринків спонукав шляхту та магнатів до перетворення своїх маєтків на фільварки – господарства, засновані на постійній щотижневій панщині [11, с. 89].
Розглядаючи вплив суду Великого князівства Литовського, слід зазначити, що до кінця XIV ст. суди і процесуальне право розвивалися подібно до суду і процесу Київської Русі. До системи судів входили: великокнязівський суд, територіальні суди, домініальні суди, копні, громадські суди, подібні до общинних судів Київської Русі.
У середині XVI ст. проводиться реформа судової системи. У 1564 р. на Бєльському сеймі під тиском шляхти магнати зреклися своїх привілеїв у справі судочинства, внаслідок чого Великий князь заснував земські та гродські (замкові) суди, а з 1566 р. – підкоморні суди.
Земські суди створювалися в усіх повітах і складалися із судді, підсудка та писаря. Вони обиралися шляхтою і затверджувалися Великим князем. Апеляційною інстанцією для цих судів був суд Великого князя. Розглядали переважно цивільні справи.
Гродські або замкові суди були одноособовими, судив тут намісник, староста або воєвода. Розглядали тільки кримінальні справи. Апеляції щодо цих судів могли бути принесені Великому князю [11, с. 54].
Більший вплив на формування правової системи справляли землі, що увійшли до складу Литовського князівства. Вони активно впливали на правове і культурне життя Великого князівства Литовського, що й сприяло його еволюції в Литовсько-Руську державу. Багато в чому литовсько-руське право було наслідком звичаєвого права
9
Русі, що, у свою чергу, позначилося на подальшому розвиткові української юридичної думки.
На українських землях, що перебували під владою Польщі, переважно було поширене польське право. Надалі подібна ситуація прослідковується й на українських землях, що входили до складу Литви, а після утворення Речі Посполитої опинилися під владою Корони.
Історично на українських землях діяла система права, яка в загальних рисах сформувалася ще в ранній період і зафіксована в нормах Руської Правди. Водночас унаслідок змін у суспільно-економічних відносинах переглядаються деякі правові норми, з’являються нові редакції Руської Правди. Однак це було не нове законодавство, а лише часткова кодифікація чинного.
У період феодальної роздробленості регулятивна роль права посилилася за рахунок розширення кола конкретних об’єктів феодального господарства, що захищалися правом, розширення складу різних за своїм правовим становищем соціальних груп, передусім феодально залежних верств населення, а також зміцнення основ права – привілею. Для правової системи цього періоду характерне посилення місцевих особливостей (партикуляризм) права, хоча в князівствах Русі воно не досягло тієї глибини, як в інших державах, наприклад у країнах Центральної та Західної Європи. Особливості у нормах права, що застосовувалися в окремих князівствах та землях, не усували їх схожості з давньоруським правом та їх наступності.
Висновки. З XIV ст. почався новий період в історії держави та права Русі. Перетворення в її суспільно-політичному ладі були зумовлені формуванням розвинутого феодалізму і виникненням характерної для нього феодальної роздробленості.
Швидке зростання загальної кількості феодально залежного населення і посилення його експлуатації призводило до загострення класової боротьби, в тому числі до значних виступів народних мас.
Усе це посилювало прагнення місцевих феодалів зміцнити державний механізм та вдосконалити правові засоби впливу на суспільні процеси.
Правові традиції Київської Русі справили значний вплив на розвиток правової системи Великого князівства Литовського. Разом з тим польське право було поширене на українські землі.
Перспективи подальших досліджень. Для повноцінного усвідомлення особливостей вітчизняного державотворення, формування системи права слід дослідити взаємообумовленість суспільного устрою, держави та права в Україні за різних історичних періодів.
Список використаних джерел
1. Бандтке Е. С. История государства Польского / Ежи Самуэль Бандтке : в 2 т.– СПб. : Тип. Император. Российской акад., 1835. – Т. 1. – [7], 342 с. ; Т. 2. – 1830. – 8. 519, [1] с.
2. Заруба В. М. Історія держави і права України : навч. посіб. / В. М. Заруба. – К. : Істина, 2006. – 416 с.
3. Захарченко П. П. Історія держави і права України : підручник / П. П. Захарченко. – К. : Атіка, 2005. – 368 с.
4. Іванов В. М. Історія держави і права України : підручник / В. М. Іванов. – К. : МАУП, 2007. – 552 с.
5. Історія держави і права України : курс лекцій / [О. О. Шевченко, В. О. Самохвалов, М. О. Шевченко, В. П. Капелюшний] ; ред. В. Г. Гончаренко. – К. : Вентурі, 1996. – 288 с.
10
6. Історія держави і права України : підручник / [А. С. Чайковський, В. І. Батрименко, Л. О. Зайцев та ін.] ; ред. А. С. Чайковський. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 511 с.
7. Капелюшний В. П. Історія держави і права України : навч. посіб. / В. П. Капелюшний, С. В. Кудін. – К. : Олан, 2001. – 224 с.
8. Кистяковский А. Ф. Права, по которым судится малороссийский народ … / А. Ф. Кистяковский. – К. : Унив. тип. (И.И. Завадзского), 1879. – 1065 с.
9. Леонтович Ф. И. Спорные вопросы по истории русско-литовского права / Ф. И. Леонтович. – СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1893. – 58 с.
10. Ливанцев К. Е. Полный свод статутов Казимира Великого / К. Е. Ливанцев // Правоведение. – 1958. – № 4. – С. 102–107.
11. Швидько Г. К. Історія держави і права України (Х – початок ХІХ століття) : навч. посіб. / Г. К. Швидько. – Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетров. ун-ту, 1998. – 176 с.
12. Шкварець В. П. Історія держави і права України / В. П. Шкравець, М. М. Шитюк. – Миколаїв, 1999. – 236 с.
13. Czacki T. Czy prawo rzymskie było zasadą praw litewskich i polskich? I czy z połnocnemi narodami mielismy wiele wspolnych praw i zwyczaiow? / Tadeusz Czacki. – Wilno : u J. Zawadzkiego, 1809. – 122 s.
14. Hube R. Wyrok lwowski roku 1421 / Romuald Hube. – Warszawa : Redakcya Biblioteki Umiejętności Prawnych, 1887. – 43 s.
15. Lelewel J. Dziejopisarstwo ; Chronologia ; Historia ; Geografia ; Polityka ; Kultura ; Abecadłowy rozkład znamienitych ludzi ; Rozmaitości / Joachim Lelewel. – Poznań : J. K. Żupański, 1858. – T. 1. – [2], C, 586, [5] s.
16. Piekosiński Fr. Szkice do historyi prawa polskiego. Z. 1 / Fr. Piekosiński. – Kraków : [s. n.], 1902. – 48 s.