Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Опорний конспект лекцій з дисципліни "Стандартизація та сертифікація"

Тип роботи: 
Навчальний посібник
К-сть сторінок: 
169
Мова: 
Українська
Оцінка: 

В. І., Єгоров В. Г., Смаг В. К. та ін. Метрологія, стандартизація і сертифікація: Навч. посіб. — Харків: ХарДАЗТ, 2000. — 77 с.

6.Салухіна Н. Г. Стандартизація та сертифікація товарів і послуг [текст] / Н. Г. Салухіна, О. М. Язвінська., 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 426 с.
Додаткова
1.Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації. – К.: КНЕУ, 2004. – 275 с.
2.Кириченко Л.С, Чуніхіна H.M. Сертифікація та якість продукції в сучасних умовах господарювання. — К.: КДТЕУ, 1996. — 50 с. 
3.Международные и региональные организации по стандартизации и качеству продукции. — М.: Изд-во стандартов, 1990. — 244 с.
4.Про стандартизацію: Закон України // Урядовий кур'єр. — 20.06.2001 р. 
5.Стандартизація і сертифікація товарів та послуг / Економічна ефективність стандартизації/ Електронний ресурс.
6.Стандартизація як фактор та умова міжнародного співробітництва / Електронний ресурс.
 
1. Законодавство із сертифікації за кордоном
Системи сертифікації можуть створюватись на трьох рівнях: міжнародному, регіональному, національному.
Особливої актуальності набула сертифікація продукції у зв'язку з тенденцією підсилення законодавства у галузі забезпечення безпеки продукції побутового призначення, охорони здоров'я споживачів та навколишнього середовища. Саме в цій галузі держава законодавчо зобов'язує виробників використовувати сертифікацію. Прикладом може бути добре розвинена в західних країнах сертифікація побутового електро- та газообладнання, виробів електронної техніки. Видаються спеціальні нормативні акти, що стосуються безпеки окремих видів товарів, та більш загальні — щодо захисту прав споживачів.
Організацією Об'єднаних Націй прийнятий міжнародний правовий документ «Збірник загальних керівних принципів ООН із захисту : споживачів», в якому урядам країн-членів ООН рекомендовано з метою забезпечення безпеки товарів при їх належному використанні розробити відповідну правову систему або застосовувати національні чи міжнародні норми, а також вести облік випадків небезпечно-і використання товарів. Рекомендовано також опрацьовувати та підтримувати прийняття правових та (або) адміністративних заходів, ще дозволяють споживачам чи іншим зацікавленим сторонам у разі необхідності отримувати законну компенсацію шляхом застосування спеціальних процедур.
За даними Європейської Комісії ООН, майже в усіх країнах Західної Європи, а також у США обов'язкова сертифікація набула широто розповсюдження і пов'язана, як правило, з безпекою, охороною здоров'я та навколишнього середовища. Тому в багатьох країнах сертифікація ґрунтується на законах про безпеку. Наприклад, в Австрії Закон про безпеку продукції прийнятий у 1983 р., в Англії Закон про безпеку товарів широкого вжитку прийнятий у 1972 р., в США Закон про безпеку товарів широкого вжитку прийнятий у 1972 р.
Усі ці закони встановлюють обов'язкову сертифікацію продукції, що може бути небезпечною для людей та навколишнього середовища. Так, у США відповідно до Закону про безпеку товарів широкого вжитку обов'язковій сертифікації підлягають товари, на які розповсюджуються стандарти на безпеку. У сертифікаті мають бути вказані всі стандарти, дія яких поширюється на сертифіковану продукцію. Такий сертифікат має супроводжувати продукцію або бути переданим оптовому чи роздрібному продавцеві, до якого надійшла дана продукція.
У ряді країн питання сертифікації регламентуються законами про стандартизацію: наприклад, Закон про промислову стандартизацію в Японії, прийнятий у 1949 р. (із змінами, прийнятими в 1980 р.), Закон про стандарти на промислові вироби в Таїланді — 1968 р., Закон про стандартизацію в Китаї — 1988 р.
У Японії наведений вище закон передбачає добровільну сертифікацію продукції на відповідність національним стандартам. Система сертифікації передбачає два види відповідності — для виробів і технологічних процесів. Керують роботами із сертифікації Міністерство зовнішньої торгівлі та галузеві міністерства. Вони розглядають заявки на проведення сертифікації, проводять перевірки підприємств-виробників і видають дозвіл на знак відповідності, публікують назви фірм, яким надано право на використання знака відповідності, здійснюють нагляд за підприємствами, проводять опитування споживачів.
У закордонному законодавстві з метою сертифікації часто використовують закони про знаки. Як правило, це закони про торговельні знаки, основна мета яких — захищати їх від незаконного використання. Таким чином здійснюється захист, з одного боку, комерційної власності, а з іншого — споживачів від хибної інформації. У Франції ще декретом від 12 листопада 1938 р. було прийнято Закон про знак відповідності національним стандартам — Із деякими змінами цей Закон чинний і нині. Декретом від 10 січня 1939 р. відповідальність за функціонування системи сертифікації на відповідність знаку № покладено на Французьку асоціацію зі стандартизації (AFNOR). У 1976 р. урядом Франції затверджено Положення про знак NF. Воно визначає призначення та вид знака, склад і повноваження спеціального комітету та комісії за наданням права на знак, умови подачі заявки на його одержання та видання ліцензії на користування знаком. На підставі загальних положень опрацьовуються положення про знак ИР у кожній галузі. Опрацьовують їх спеціальні галузеві комітети.
Закони про знаки, які регламентують і захист сертифікаційних знаків, діють в Австрії — Федеральний закон ВGВL 240/1971; в Бельгії — загальний для країн Бенілюксу Закон про маркування виробів; у Норвегії — Закон про колективні знаки.
У Швеції та Канаді дія законів про торговельні знаки також поширена на сертифікаційні знаки. Слід зазначити, що торговельний сертифікаційний знаки за своєю правовою природою не ідентичні. Торговельний знак представляє на ринку підприємство-виробника, а сертифікаційний знак заявляє про технічні та якісні
Фото Капча