Організація інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки України

Відсутність належних макроекономічних умов для розвитку інвестиційної діяльності призводить до постійного падіння обсягів інвестування в Україні За період з 1990 по 1997 рр. капітальні вкладення у вітчизняну економіку зменшилися майже на 80%! (див. табл. 2).

 

Таблиця 2

Капітальні вкладення в економіку України у 1990 -1998 рр. (у порівнянних цінах) 

 

Зміна стратегії реформ, а саме – посилення державного регулювання економіки на підставі указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, нормативно-регулюючих актів міністерств і відомств, вплинула на характер управління інвестиційною діяльністю, що знайшло практичний розвиток у трьох напрямках: форми і методи нагромадження власних інвестиційних ресурсів; податкове стимулювання інвесторів; державна кредитна та бюджетна підтримка інвестиційних програм і проектів. Однак поглиблення економічної кризи, жорстка монетарна політика та дефіцит бюджетних коштів для підтримки інвестиційної діяльності зумовили звуження пільг і посилення податкового тиску на інвесторів. Це ще більше погіршило інвестиційний клімат в Україні і спричинило зниження активності іноземних інвесторів. Усвідомлюючи всі недоліки такого стану, важливо розуміти, що поліпшення ситуації можливе лише за умови комплексного реформування економічної політики держави у напрямку формування як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, які стосуються нових механізмів залучення і використання інвестиційних ресурсів, що є прерогативою її складової – інвестиційної політики.

2. 4. У третьому розділі дисертації розглянуто конкретні механізми підвищення ефективності організації інвестиційної діяльності в Україні через реформування державної політики в галузі планування, регулювання і управління інвестиціями. Виконаний аналіз свідчить, що сучасна політика держави не забезпечує ефективного механізму організації інвестиційної діяльності. Реформування державної інвестиційної політики повинно забезпечити основні економічні умови активізації інвестиційної діяльності. Цьому сприятиме структуризація цієї політики за такими чотирма напрямками:

1. Забезпечення фінансування пріоритетних для розвитку економіки України галузей і виробництв, чіткий поділ сфер інвестування між централізованими і приватними капітальними вкладеннями. Державні кошти потрібно використовувати переважно на пріоритети соціальної та екологічної спрямованості. Для комерційного (недержавного) інвестора, який повинен перебрати на себе весь тягар масштабної інвестиційної діяльності, необхідно визначити пріоритети промислово-технологічного спрямування, узгоджені з промисловою та науково-технічною політикою України.

2. Суттєва трансформація функцій держави у сфері інвестиційної діяльності, а саме – перехід від розподілу капіталовкладень до виконання ролі комерційного інвестора і партнера недержавних інвесторів. До радикальної зміни функцій об'єктивно змушують недоліки існуючої практики розподілу державних коштів та відсутність контролю за їхньою ефективністю.

3. Державне підтримання реструктуризації (санації) суб'єктів господарювання з метою підвищення їх інвестиційного потенціалу. Це можуть бути: пряме бюджетне фінансування на зворотній основі (бюджетні позики) і засадах беззворотності (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що потребують реструктуризації і фінансового оздоровлення). Крім того, враховуючи дефіцитність державного бюджету, альтернативним джерелом фінансових ресурсів можуть бути кошти НБУ, які б надавали на конкурсній основі уповноваженим комерційним банкам для подальшого розподілу серед виробничих структур. У цьому випадку держава повинна підтримувати життєздатні підприємства, які за наявності «стабілізаційних» коштів зможуть за короткий час збільшити обсяги виробництва стратегічно важливої для України продукції (нові ефективні ресурсозбережні та екологічно безпечні технології, імпортозамінююча продукція тощо).

4. Вибіркове регулювання інвестиційної діяльності в регіонах. Цей напрямок інвестиційної політики має виняткове значення в умовах нерівномірного соціально-економічного розвитку регіонів України і рівня їх адаптації до нових умов функціонування економіки. Принцип вибірковості повинен ґрунтуватися на ранжуванні регіонів. У даному випадку за основний критерій можна взяти інтегральний показник інвестиційної привабливості, який дає змогу оцінити потенціал кожного окремо взятого регіону. Згідно з цим характер, інтенсивність і напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності визначатимуться належністю того чи іншого регіону до однієї з чотирьох груп інвестиційної привабливості. В регіонах з високим економічним потенціалом, розвинутою інвестиційною і комерційною інфраструктурою, сприятливим підприємницьким кліматом (перша і друга групи) ступінь державного втручання у інвестиційну діяльність повинен бути мінімальним, зокрема, на рівні пайового інвестування і контролю проектів (програм), що мають стратегічне значення для економіки України. Водночас, державну інвестиційну політику у регіонах третьої, а особливо четвертої груп, потрібно вести у комплексі з іншими антикризовими заходами загальноекономічного значення (загальне оздоровлення економічної ситуації на їх території, створення стійких передумов для ефективного функціонування ринкового механізму, забезпечення умов для формування прогресивних територіально-галузевих пропорцій). Це дасть змогу створити заділ для нормального функціонування їх економіки у майбутньому.

Ефективність регіональної інвестиційної політики багато в чому залежить від правильного вибору стратегії інвестування структурних зрушень у кожному окремо взятому регіоні. Такими стратегіями можуть бути «атакуюча» і «реконструкційна». У першому випадку інвестиційне забезпечення здійснюють на основі широкого використання запозичених внутрішніх і зовнішніх засобів. Організаційно це підкріплюють формуванням мережі фінансово-кредитних інститутів, стимулюванням нових форм мобілізації вільних грошових ресурсів населення і суб'єктів господарювання. Певного ефекту також можна досягнути за рахунок спрощення порядку регламентації підприємницької діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату з «пом'якшенням» податкової політики. «Реконструкційну» стратегію реалізують шляхом залучення меншого обсягу фінансових ресурсів, але протягом тривалішого часу.

Кризовий стан української економіки дає змогу реалізувати в більшості регіонів лише «реконструкційну» стратегію. Винятком є ті з них, науковий