Організація медичної допомоги населенню літнього віку

 

 

Здавна люди використовували лікарські рослини для зцілення різноманітних недуг. Не втратило свою актуальність лікування рослинами і у нинішній час. Лікувальні властивості рослин залежать від наявності в них різноманітних за хімічною структурою і терапевтичною дією речовин. Найважливішими з них є білки й амінокислоти, нуклеїнові кислоти, алкалоїди, вуглеводи, крохмаль, клітковина, слизи, глікозиди, сапоніни, жири і жирні олії, ефірні олії, воски, гіркоти, феноли, флавоноїди, дубильні речовини, смоли, вітаміни тощо.

У різноманітті лікарських рослин, що використовуються на практиці, найчастіше зустрічаються такі активні речовини:

алкалоїди – виявляють спазмолітичну дію (атропін і папаверин), стимулюють дихальний та серцево-судинний центри (кофеїн, теобромін), мають сечогінну (діуретичну) дію, знеболюючу (морфін). До алкалоїдоносних рослин належать: блекота чорна, беладона, мак снотворний, чистотіл, тютюн;

серцеві глікозиди – сприятливо діють при серцевій недостатності і є дуже важливими ліками, які застосовуються лише офіцинально виготовленими препаратами і у чітко визначених лікарем дозах. Рослини, що містять серцеві глікозиди, не можна використовувати безпосередньо, бо при цьому неможливо точно дозувати кількість глікозиду. Крім цього глікозиди в них часто супроводяться токсичними речовинами. Серцеві глікозиди містяться у свіжих листках червоної і шерстистої наперстянок, в морській цибулі, листі олеандра, свіжих листках конвалії, горицвіті весняному, в насінні строфанту. До глікозидів належать і сапоніни, котрі корисні через їх сечогінний ефект. Сапоніни містяться в листі берези, плюща і підбілу, корені солодки;

ефірні олії або інші ліки, що їх містять мають судинорозширюючу дію, особливо на судини нирок, що зумовлює їх сечогінний ефект, мають спазмолітичну дію. До ефіроолійних рослин належать валеріана, фенхель, кріп, коріандр, лаванда, меліса, м'ята, петрушка, ялівець;

флавоноїди – їх дія полягає у регулюванні стану капілярів, зокрема вони підвищують їх проникливість при атеросклерозі, тим самим сприяючи зниженню і нормалізації артеріального тиску, їм приписують сечогінну, спазмолітичну дію, вони приводять до розширення коронарних судин, зменшення згортання крові. Найвідоміші у фітотерапії флавоноїди: рутин, гесперидин, кверцитин, гіперозид. Джерелами флавоноїдів є квіти арніки, листя берези, квіти бузини чорної, ромашки, хвощ польовий;

збуджуючі засоби – стимулюють діяльність окремих органів та тканин чи цілого організму через збудження центральної нервової системи (ЦНС). Камфора стимулює діяльність серця і дихання, ефедрин зумовлює стимуляцію симпатичної нервової системи. До збуджуючих і тонізуючих речовин відносять сполуки женьшеню, аралії маньчжурської, елеутерококу колючого, левзеї, арніки, лимоннику китайського, родіоли рожевої;

сечогінні засоби. Чай, кава, какао мають сильні діуретичні властивості завдяки кофеїну, котрий зумовлює розширення ниркових судин. Сечогінну дію виявляють такі рослини: кукурудза, оман, плоди ялівцю, морська цибуля, насіння петрушки, собача кропива звичайна, хвощ польовий та інші.

Способи приготування лікарських форм із рослин є різноманітними. Застосовують водні витяжки – настої і відвари, дещо рідше – екстракти (концентровані витяжки), які виготовляються із готової, сухої сировини за допомогою води, спирту, спиртоводних та спиртоефірних сумішей. Листя, квіти, інші частини рослин, що є лікарською сировиною, заливають окропом на 10-20 хвилин, потім настій проціджують, п'ють гарячим або холодним. Кора, корені, кореневища, задерев'янілі стебла і деревина повинні набрякнути у воді і екстрагуватися повільно, тому їх заливають водою кімнатної температури, настоюють протягом 5-8 годин, потім кип'ятять 15 хвилин.

В аптечній мережі широко представлені фітопрепарати у вигляді рідких та сухих екстрактів, настоянок, готових крапель, чаїв різноманітної дії, таблеток. У лікуванні захворювань фітотерапія, поряд із традиційними лікарськими препаратами, є важливим засобом швидшого досягнення періоду стабілізації та тривалого його утримання.

В останні десятиріччя траволікування інтенсивно розвивається. Цей давній напрям у медицині дедалі більше привертає увагу як лікарів-практиків і народних цілителів, так і науковців. До 50-х років ХХ століття ліки з рослин становили 70-80% усіх медикаментів, а нині лише третину препаратів отримують з рослин. Ось чому терапія природними засобами повинна займати належне місце в клінічній практиці. У першу чергу це стосується системи вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації МОЗ України, зокрема Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика.

Фітотерапія, як будь-яка наука, має свою методологію та можливості для свого розвитку. Мета навчання фітотерапії – набуття навичок з використання лікарських рослин для патогенетично обгрунтованого лікування та профілактики захворювань. Тож викладання та вивчення цієї галузі повинно проводитися, на наш погляд, за такими напрямами: практична робота на ділянках по вирощуванню лікарських рослин та засвоєння знань з ботаніки з елементами фармакогнозії. Майбутні лікарі повинні знати біохімію біологічно активних сполук, їх фармакологічну дію, тобто фармакокінетику та фармакодинаміку залежно від хімічного складу основних сполук, також проходити курс профілізації за загальною та спеціальною клінічною фітотерапією. Таким чином, треба розвивати престиж наукового підходу у використанні лікарських засобів рослинного походження.

За умов реформування системи охорони здоров'я в Україні, зокрема її первинної ланки, та запровадження засад сімейної медицини вбачається доцільним та нагальним опрацювання питання щодо розширення і поглиблення знань сімейного лікаря у сфері траволікуванні. Для цього потрібно використовувати науково-просвітницькі