Організаційно-правові засади діяльності державної виконавчої служби в Україні

дій у виконавчому провадженні та рішення про поновлення на роботі є підставою для примусового виконання шляхом звернення стягнення на заробіток чи інші доходи оштрафованої особи, а за їх відсутності – на її майно. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. У випадку подальшого невиконання рішення боржником державний виконавець порушує клопотання про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону [70].

Органи державної виконавчої служби також примусово виконують рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу. Це можуть бути рішення комісії рад з питань поновлення прав реабілітованих. Відповідно до ст. 5 Закону України від 17 квітня 1991 року „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” [71], такі особи мають право на грошову компенсацію в установленому розмірі, на повернення натурою вилучених будівель та іншого майна по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося). За відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Рішення про грошову компенсацію, повернення будівлі та майна чи їх вартості приймаються спеціально створеними для цього штатними комісіями з питань поновлення прав реабілітованих районних, міських, обласних Рад. Вказані рішення, якщо вони не виконані добровільно, є підставою для примусового їх виконання державною виконавчою службою.

Визнана у встановленому законом порядку претензія, якщо вона не виконується добровільно, є підставою для примусового її виконання державною виконавчою службою.

Підставою для відкриття виконавчого провадження взагалі і здійснення за ним примусових дій зокрема є виконавчі документи, а саме:

1) заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження”;

2) заява прокурора у випадках представництва інтересів громадян або держави в суді;

3) інші передбачені законом випадки [72].

Виконавчі документи – це письмові документи встановленої форми і змісту, які видаються судом та іншими органами вирішення правових спорів (юрисдикційними органами) для примусового виконання прийнятих ними у справах рішень, ухвал, постанов, інших актів як підстав для їх виконання.

Перелік виконавчих документів у Законі України „Про виконавче провадження” визначений, ст. 18 -1. Аналіз положень цієї статті свідчить, що одні з них за формою й змістом відрізняються від підстав виконання, інші – одночасно є підставою виконання і виконавчим документом.

Виконавчими документами є:

а) виконавчі листи, що видаються судами на підставі:

- рішень, вироків, ухвал, постанов судів у випадках, передбачених законом;

- рішень іноземних судів і арбітражів, якщо вони визнані і допущені на території України у встановленому законом порядку;

- рішення третейського суду;

б) ухвали і постанови судів у випадках, передбачених законом;

в) накази господарських судів, у тому числі ті, що видаються на підставі рішення третейського суду;

г) ухвали і постанови господарських судів у випадках, передбачених законом;

е) виконавчі написи нотаріусів; ж) посвідчення комісій з трудових спорів;

є) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

ж) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

з) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

и) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу;

і) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

Законом України „Про виконавче провадження” визначено вимоги до змісту виконавчого документа.

У виконавчому документі повинні бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; дата, номер рішення, за яким видано документ; найменування стягувача і боржника, їх адреса, дата і місце народження боржника та місце його роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб) ; резолютивна частина рішення; дата набрання рішенням чинності; пред’явлення виконавчого документа до виконання [73].

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою, скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчих документів.

Найрозповсюдженішими виконавчими документами є виконавчі листи. Це письмові документи встановленого зразка (за формою і змістом), що видаються загальними судами і зобов’язують боржників, інших юридичних та фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду чи іншого органу вирішення спорів а також сприяти державним виконавцям у примусовому виконанні рішення.

Для виконавчих листів встановлено три форми, які мають однакову юридичну силу на всій території України. Форма № 1 передбачена для виконавчих листів, які видаються у цивільних справах на тривалий період і мають юридичну силу на всій території України (стягнення аліментів або відшкодування шкоди, стягнення за цивільними справами значних сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразової реалізації майна боржника тощо). Форма № 2 передбачена для виконавчих листів, які видаються у кримінальних справах та розраховані на тривалий період виконання (стягнення значних сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразового звернення стягнення на майно боржника, стягнення із засуджених періодичних платежів тощо). Форма № 3 передбачена для виконавчих листів як з кримінальних,