Органи влади та управління Афінської республіки за реформами Салона і Клісфена

 

Вступ

1. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея

2. Органи влади та управління Афінської республіки за реформами Салона і Клісфена

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Для написання контрольної роботи я обрала саме цю тему тому, що Афінська держава є в першу чергу однією із перших правових держав. Хоча її закони недосконалі і досить жорсткі вони стали зародком правотворчого процесу. На прикладі Афінської держави можна побачити і територіальний розподіл, і розподіл влади.

Цю тему досліджували: Аристотель, Колобова К. М., Плутарх, Фролов, А. Шевченко.

Вданій контрольній роботі я звернула увагу на такі аспекти:

Виникнення Афінської держави

Державотворчі процеси

Розподіл та організація влади

Виникнення зародків права

 

 

Територію Аттики (область Греції, де згодом виникла Афінська держава) населяло наприкінці II тисячоріччя до н. е. чотири племена, кожне з який мало свої народні збори, рада старійшин і виборного вождя – базилевса.

Перехід до виробництва в економіці з індивідуалізацією праці привів до розділу общинної землі на ділянки зі спадкоємним сімейним володінням, до розвитку майнової диференціації і поступовому виділенню родової верхівки і зубожінню маси вільних общинників, багато хто з який перетворювалися у фетів – чи батраків за борги попадали в рабство. Ці процеси прискорювалися завдяки розвитку ремесла і торгівлі, чому сприяло приморське положення Афін. Багаті родини стали і першими власниками рабів, у яких звертали військовополонених.

До початку I тисячоріччя до н. е. рабовласництво був розповсюдженим явищем, хоча експлуатація рабської праці ще не стала основою суспільного виробництва. Раби були зайняті головним чином у домашнім господарстві, ремеслі, рідше на польових роботах. Поряд з ними трудилися і їхні хазяїни, хоча раби виконували найбільш важкі роботи. Тільки згодом рабська праця стане переважати, а рабовласники, насамперед великі, перестануть брати участь у продуктивній праці.

Родоплемінна організація влади починає пристосовуватися до забезпечення інтересів не тільки її членів, але і верхівки, що багатіє, вільних, до експлуатації рабів. У народних зборах зростає вплив знатних пологів, з їхніх представників формується рада старійшин і обираються базилевси. Первісне суспільство перетворюється в політичне суспільство, яке часто називають військовою демократією. Але і воно, зберігаючи традиції родоплемінної організації влади, не було здатне дозволити чи хоча б стримати розвинені в суспільстві антагонізми – між класами рабів, що складаються, і вільних, між рядовими общинниками і родоплемінною верхівкою. Важливу роль зіграли і зовнішні фактори його існування.

Географічні умови, що вимагали пристосування ведення господарства до умов навколишньої природного середовища, виснаження локальних природних ресурсів, що підсилилося з переходом до виробляючого економіці, розвиток обміну і зв'язана з ним інтенсифікація міжплемінних контактів і, як наслідок, ослаблення кровнородственних зв'язків і асиміляція пологів і племен, необхідність врегулювання й усунення виникаючих конфліктів, що вийшли за племінні рамки, стали передумовами для об'єднання племен Аттики під єдиною владою.

Наслідком цього й одночасно важливим етапом у тривалому процесі утворення держави в Афінах були реформи, що зв'язуються за традицією з ім'ям легендарного героя Тесея. Приписувані йому реформи – результат поступових змін, що відбувалися протягом ряду століть і завершилися до VIII в. до н. е.

Утворення Афінської держави почалося з проведення реформ, що належать легендарному Тесею (ХIII століття до н. е.).

Однієї з таких реформ було об'єднання (синойкізм) племен, що населяли Аттику, у єдиний афінський народ. У результаті синойкізму в Афінах була створена Рада, що керувала справами всіх чотирьох племен. По старій родоплемінній організації був нанесений перший удар.

Афінський поліс стає територіальною формою політичної організації суспільства.

Територіальна організація суспільства настійно вимагала однакового (незалежного від племінних розходжень) і, отже, централізованого керування суспільними справами, набагато більш активного регулювання соціальних відносин, що розвиваються.

Раніше досить монолітне родоплемінне суспільство виявилося в складному становищі. Ще зберігалися міжродові і міжплемінні звади. Але уже виникали нові гострі конфлікти в зв'язку з майновою диференціацією, що підсилюється, в Аттиці. Ці конфлікти, що найбільше чітко проявилися в протиріччях, що поглиблюються, між вільними афінянами і різними групами неповноправно і залежного населення (фети, іноземці, раби і т. д.), створювали ґрунт для формування нових механізмів влади.

Виникла необхідність у політичній (державної) влади, що коштує над суспільством і здатної стати, з одного боку, коштом угоди і примирення, з іншого боку – силою підпорядкування і поневолення. Початок цьому було покладено закріпленням не тільки соціального, але і політичної нерівності між вільними, їхнім поділом (також приписуваним Тесею) на евпатридів – шляхетних, геоморів – хліборобів і деміургів – ремісників.

До евпатридам, родоплемінної верхівки, перейшло виключне право на заняття суспільних посад, що вело до подальшого відділення публічної влади від населення.

Геомори і деміурги разом з торговцями і бідняками, що складали більшість вільних, поступово відсторонялися від безпосереднього активного керування суспільними справами. За ними збереглося лише право брати участь у народних зборах, роль якого в цей час значно упала. Разом з тим положення дрібних землевласників ставало усе більш важким. Вони розорялися і змушені були закладати за борги землі. Поряд із заставою землі виникала і