Органи влади та управління Афінської республіки за реформами Салона і Клісфена

У цей же час виникли перші писані закони. Евпатриді прагнули обмежити пережитки родового ладу і, насамперед, кревну помсту, забезпечити свою особисту і майнову недоторканність. Малося на увазі обмежити влада архонтів, що довільно тлумачили звичай. Укладачем законів був Драконт.

За цим законами страти підлягали особи, винні в убивстві, опоганенні святинь, ті, хто вів дозвільний спосіб життя. Страта загрожувала навіть тим, хто крав овочі.

Принцип відповідальності за правилами таліона був відмінний. За законами Драконта убивство розглядалося як заподіяння матеріального збитку, але тепер воно кваліфікувалося як антигромадське діяння.

Уводиться поняття наміру і необережності. Покарання за великі і дрібні злочини були однакові – страта. Драконтові закони стали символом жорстокості. Навіть у стародавності говорили, що вони написані кров'ю. Проте, ці закони обмежували влада архонтів.

 

 

У Афінській республіці існував розподіл жителів по майновому цензу. Усі вільні громадяни Афін поділялися на 4 розряди громадян: які отримували зі своєї землі не менш 500 медимнів зерна, олії чи вина ввійшли в перший розряд, 300 – у другий, 200 – у третій, менше 200 медимнів – у четвертий.

Одночасно передбачалося, що тільки особи з першого розряду могли обиратися воєначальниками й архонтами. З представників другого розряду формувалося кінне військо (вершники), з інших – піше військо. Ополченці зобов'язувалися мати своя зброя і знаходитися в походах на власному утриманні.

За часів Солонія значно зросло значення й авторитет народних зборів, що стали скликатися частіше і на ньому розглядалися найбільш важливі державні питання: приймалися закони, обиралися посадові особи. У роботі зборів брали участь також незаможні громадяни.

Одночасно була заснована Рада 400 – по 100 чоловік з кожної філи. У його склад могли обиратися усі вільні, крім батраків і жебраків. Згодом Рада відтіснила ареопаг на другий план. Його роль зросла в зв'язку з тим, що народні збори скикались. Проекти багатьох рішень готував Раду, а в необхідних випадках, він діяв від імені зборів.

Солоний також заснував суд присяжних – Гелією, при чому в її склад обиралися громадяни всіх розрядів. Участь незаможних громадян у народних зборах, у суді присяжних сприяло розвитку Афінської рабовласницької демократії. Гелиея була не тільки головним судовим органом Афін, вона також контролювала діяльність посадових осіб.

Вона складалася з 6000 громадян, що досягли 30-літнього віку і вибраних щорічно по жеребі в числі 600 від кожної філи. Перед вступом на посаду присяжні – геліасти – приносили клятву в тім, що вони будуть судити «відповідно до законів і постановам афінських народних зборів і Ради 500». Гелієя поділялася на 10 дикастерій чи палат. Тому що 5000 членів вважалися черговими, а 1000 – запасними, то виходило, що склад дикастерії визначався в 500 чоловік.

Як правило, засідала одна дикастерія; у більш важливих випадках- дві чи три. Лише в дуже рідких випадках одночасно засідали 2000 чоловік. Бувало так, що дикастерії дробилися і склад суду визначався в 200, 250, 400 чоловік. У IV в. до н. е. справи, підмети розгляду в гелієї, розподілялися між дикастеріями по жеребі напередодні дня засідання. Це робилося з тією метою, щоб уникнути впливу на присяжних з боку зацікавлених осіб.

По закінченні кожного засідання присяжні одержували винагороду. Геліея була першою інстанцією по найважливіших справах, у тому числі по справах про державні злочини і зловживання посадових осіб. Вона ж була апеляційною інстанцією по справах, розглянутим в інших судах.

Але значення гелієї визначалося тим, що вона не виступала тільки як судовий орган; їй належали важливі повноваження також в області керування і законодавства.

Гелиея вирішувала фінансові питання. Наприклад, вона брала участь у розкладці податків на союзників, виробленої кожні чотири роки. Гелиея робила перевірку придатності кандидатів, обраних на ті чи інші посади чи голосуванням жеребом. Якщо моральна чи політична благонадійність кандидата викликала сумнів у членів суду, то такий кандидат негайно приділявся.  Важлива роль в Афінській державі належала й іншим різним судовим органам. Суду ареопагу підлягала частина важливих кримінальних справ, а саме: справи про навмисні убивства, про отруєння отрутою, про підпали, про нанесення раней і каліцтв із метою позбавлення життя.

Кримінальні справи про розбій, грабіж, про нічні крадіжки, про кишенькові крадіжки, про викрадення громадян і т. п. розглядала «колегія одинадцяти». Вона наглядала за в'язницями і за виконанням вироків.

Активно діяв суд ефетів. Існувало чотири палати цього суду. Кожна з них розглядала справи тільки визначеного характеру. Ті самі судді (ефети) засідали те в одній, то в іншій палаті, дивлячись по роду справи:

1) суд при храмі Паллади. Тут розбиралися справи про ненавмисні убивства, про убивства метеків (іноземців), про підбурювання до чи убивства нанесенню убивства;

2) суд при храмі Аполлона. Розглядав справи, у яких убивця заявляв, що він зробив убивство, дозволене чи законом не переслідуване законом (убивство в стані необхідної оборони, убивство злодія, схопленого на гарячому, убивство коханця дружини, ненавмисне убивство і т. п.) ;

3)