Основні джерела (форми) права

Право і форми його вияву є юридичними категоріями, які тісно пов'язані між собою. Вони в жодному разі не повинні ототожнюватися і водночас протиставлятися, їх слід розглядати в єдності. Якщо право включає в себе систему суспільних відносин, правил поведінки, реалізація яких постійно повторюється і які охороняються державою, то форми (джерела) права, зокрема законодавство, є важливим способом існування і зовнішнього виразу цих правил і відносин. Правові норми як система правил поведінки становлять зміст закону або інших форм права.

Головними формами існування права є законодавство, звичаєве право, прецедентне право, договірне право. Законодавство як форма існування права превалює в країнах континентальної Європи, в тому числі в Україні. Воно складається з ієрархічної системи правових нормативних актів. Найвищими в цій системі є акти парламентів – закони. Звичаєве право – перша історична форма права, нині найпоширеніша серед країн з традиційним способом життя. Більша чи менша його розвиненість в окремих країнах залежить від особливостей історичного розвитку і економічних та політичних умов, що склалися в них. Прецедентне право являє собою систему прецедентів. Прецедентом вважається правило, покладено в основу вирішення якоїсь конкретної справи судовим або іншим державним органом, застосування якого стає обов' язковим при розгляді всіх наступних подібних за змістом справ тієї ж категорії. Він є основною формою права в країнах англо-американської системи і створює найбільш сприятливі умови для динамічного розвитку правової системи. Договірне право складається з нормативних договорів між двома або декількома суб'єктами, є обов' язковим для них, має юридичне значення й для інших учасників суспільних відносин. Договір як форма права поширений в міжнародному праві і країнах з ринковою економікою.

З точки зору похідного значення форми права від його змісту є необґрунтованим погляд на право як на продукт і інструмент держави. Такий підхід веде до змішування права з його правовою формою, внаслідок чого може створитися враження, що нібито права людини даровані їй державою. Можна також виправдати легковажне ставлення до постійних змін у законодавстві, обрамити будь-який закон правовим ореолом.

Законодавство та інші форми права змінюються і доповнюються, а також скасовуються з волі держави. Але правовими вони можуть бути визнані лише за умови наявності в них правового змісту і легітимності, тобто відповідності їх змісту інтересам і волі населення. Погляд на право як на загальнолюдську цінність, що є втіленням справедливості, виключає його ототожнення із законом або іншими формами права, які не завжди відповідають цим вимогам. Тому наближення до ідеалів правової держави визначається не арифметичною кількістю прийнятих законів та інших форм права, а передусім їх якістю, відповідністю вимогам справедливості.

Існування закону та інших форм права не є абсолютним свідченням існування права, оскільки сам закон може бути як правовим, так і не-правовим. Правовий закон завжди відповідає вимогам справедливості, слугує суспільному прогресу. Свавільний характер частини неправових законів особливо помітний у державних актах, що відкрито порушують справедливість і нехтують правами людини, принципами свободи і рівності. Такими були, наприклад, фашистське расове законодавство, «узаконення» в радянські часи позасудового розгляду окремих категорій кримінальних справ, рішення про насильницькі депортації народів та ін. Відмінності правового і свавільного за змістом законів ураховуються в практиці міжнародних судів, трибуналів при вирішенні практичних питань про відповідальність за злочини проти людства. Так, ще в п. «в» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу для Нюрнберзького процесу і Міжнародного військового трибуналу для країн Далекого Сходу було закріплено обов'язок цих трибуналів розглядати і вирішувати питання про злочини проти людства «незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені» (слово «право» застосовується тут у значенні «законодавство»).

З другого боку, існують і такі неправові по своїй суті закони або їх окремі норми, які прямо не пов'язані зі свавіллям, але істотно відхиляються від принципів справедливості і не відповідають потребам суспільного розвитку, через що є не тільки вкрай неефективними, а й шкідливими. Це відбувається внаслідок недостатньої компетентності відповідних органів і осіб у тих питаннях, які вони законодавчо врегульовують, або недостатніх юридичних знань. Може йтися про відсутність наукової обґрунтованості або істотні недоліки концепцій нормативних актів; перевищення органом, що їх видає, своєї компетенції; непропорційне обмеження прав людини; створення колізій між нормами з одного і того самого предмета регулювання та ін.

Відмінність правового закону від неправового має неабияке значення в юридичній практиці. Звичайно правозастосовувач не має права і не повинен ставити себе на місце законодавця і визначати, чи є той чи інший закон (нормативний акт) правовим або неправовим, – він повинен застосовувати чинний закон незалежно від власної оцінки його змісту. Водночас той, хто зіткнеться із неправовим характером того чи іншого закону, має можливість і зобов' язаний застосовувати всі законні способи, аби він був скасований.

 

 

1. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Ю. А. Ведєрніков, В. С. Грегул. – 4те вид., доп. і переробл. – К. : Центр навчальної літератури, 2009. – 224 с.

2. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / [Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін. ]; за ред. В. В. Копейчикова. – Стер. вид. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 320 с.

3. Загальна теорія держави і права: підруч. / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – X. : Право, 2010. – 432 с.

4. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права / Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. – Львів: Новий світ, 2011. – 581 с.

5. Котюк В. О. Основи держави і права: Навч. посіб. Вид. 3тє, доп. і перер. / Котюк В. О. – К. : Вентурі, 2010. – 432 с.

6. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: Навч. посіб. / Котюк В. О. – К. : Вентурі, 2010. – 208 с.

7. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / Котюк В. О. – К. : Атіка, 2011. – 592 с.

8. Марчук В. М. Основні поняття та категорії права: Навч. посіб. / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва – К. : Істина, 2010. – 144 с.

9. Марчук В. М., Ніколаєва Л. В. Нариси з теорії права: Навч. посіб. / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва. – К. : Істина, 2011. – 304 с.

10. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій / Молдован В. В. – К. : Юмана, 2009. – 176 с.

11. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Олійник А. Ю., Гусарєв С. Д., Слюсаренко О. Л. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 176 с.

12. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. В. В. Комарова. – X. : Нац. юрид. акад. України, 2009. – 260 с.

13. Погребной И. М. Теория права: Учеб. пособ. 3є изд., испр. и доп. / Погребной И. М. – X. : 2010. – 128с.

14. Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. по­сіб. Вид. 5е, зі змінами. / Рабинович П. М. – К. : Атіка, 2011. – 176 с.

15. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : Підруч. / Скакун О. Ф. – X. : Еспада, 2010. – 776 с.

16. Сурілов О. В. Основи загальної теорії держави і права. / Сурілов О. В. – Одеса: Одеський університет, 2011. – 128 с.

17. Теорія держави і права: Підруч. / [Лисенков С. Л. та ін. ] – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 448 с.

18. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Упоряд. Шестопалова Л. М. – К. : Прецедент, 2004. – 224 с.

19. Теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. С. Л. Лисенкова. – К. : 2004. – 368 с.

20. Теорія держави і права: Посіб. для підготовки до іспитів / [Тимченко С. М., Калюжний Р. А., Пархоменко Н. М., Легша С. М. ]. – К. : Поливода А. В., 2010. – 176 с.