Основні фактори грунтоутворення

 

1. Утворення грунту

2. Основні фактори грунтоутворення

3. Типи грунтів

Список використаної літератури

 

 

Грунтотворний процес відноситься до категорії біофізико-хімічних. Агентами грунтоутворення є живі організми та продукти їх життєдіяльності, вода, кисень, повітря, вуглекислота. Найбільш важливі складові грунтотворного процесу:

перетворення (трансформація) мінералів гірської породи, з якої утворюється грунт;

накопичення в гірській породі органічних залишків;

взаємодія мінеральних та органічних речовин з утворенням складних органо-мінеральних сполук;

накопичення у верхній частині біофільних елементів, і, перш за все, елементів живлення;

переміщення продуктів грунтоутворення стоком вологи в профіль грунту.

Внаслідок біологічного кругообігу речовин, процесу синтезу та руйнування органічної речовини грунтотворна порода безперервно взаємодіє з рослинами та тваринами, з продуктами їх життєдіяльності, а також продуктами розпаду органічних залишків. Всі ці процеси приводять до поступового формування грунту і є основою грунтотворного процесу.

Початок грунтоутворення співпадає з початком функціонування наземних систем (біогеоценозів) в умовах одночасної взаємодії п’яти факторів грунтоутворення.

Вже на початковій стадії функціонування екосистем формується біологічний кругообіг речовин, але він є надзвичайно обмеженим через те, що учасники цієї стадії мають низьку біологічну продуктивність (гриби, бактерії, водорослі, лишайники). Одночасно з біологічним кругообігом речовин на первинній стадії відбуваються процеси небіологічного напрямку: фізичні, фізико-хімічні. Ці процеси не є специфічними Для грунту, вони можуть проходити і в інших природних тілах. Причому вони проходять незалежно один від одного і не зв'язані в одну; систему. Характерною рисою початкової стадії грунтоутворення є наявність специфічних для грунтів процесів трансформації та переносу речовин. Це є нібито підготовча стадія утворення грунту.

Першою стадією утворення грунту можна вважати стадію, коли формується резервний фонд поживних речовин, доступних для організмів. На цій стадії розвивається грунт, в якому формуються вже запаси мінеральних та органо-мінеральних речовин відносно доступних для рослин.

Сукупність всіх процесів, які проходять на первинній стадії формування грунту, приведе до істотного перетворення фізичного стану, зложення грунту. В грунті з'являються певні агрегати твердої фази. Ця перша попередня стадія розвитку грунту переходить в нові дві стадії, які є більш складними. На таких стадіях з'являється процес опідзолення, гумусоутворення, лєсіваж, торфоутворення, агрегатоутворення. Тобто формується специфічний речовинний склад грунту та фізичні властивості його.

Власне грунтотворні процеси приводять до формування не окремих ознак грунту, які вже були сформовані на первинних стадіях розвитку, а формуються вже цілі типи грунтів з властивими для них системами генетичних горизонтів: чорноземи, підзолисті і т. д. Ці процеси проходять внаслідок поєднання первинних двох процесів в специфічних умовах біогеохімічного кругообігу речовин. Причиною формування різноманітних горизонтів є просторове роз'єднання по вертикалі міграції та акумуляції речовин, розчинення та осаджування, окисно-відновні процеси, гумусоутворення, мінералізація органічної речовини і т. д. На цьому, майже завершальному етапі формування типу грунту особливе місце належить біологічному кругообігу речовин, де він відіграє більш важливу роль, ніж на перших стадіях формування грунту. Таким чином будь-які рослини здійснюють перекачування головних біофільних елементів з різноманітних горизонтів на поверхню грунту. Це дуже яскраво видно в грунтах лісів.

Важливе місце в загальній схемі формування грунту належить швидкості розвитку грунту.

Якщо грунт в результаті свого розвитку досяг стану, при якому досягнуті рівноважні показники: вміст гумусу, фонди лабільних речовин, потужність горизонту, то вважають, що він (грунт) перейшов в наступну стадію розвитку – зрілу стадію, або клімаксну. Слід пам'ятати, що термін встановлення рівноваги в різних частинах грунту різний. Так, в верхніх горизонтах рівновага ознак наступає за декілька десятків років, в той час як процес руйнування силікатів в тій ж самій частині грунту проходить протягом сотні і більше років.

Стадія формування грунту може тривати сотні, тисячі і більше років. За цей час може змінитися один з факторів грунтоутворення, наприклад клімат. В цьому випадку може виникнути така ситуація, коли грунт, який досяг клімаксного стану за окремими ознаками, знову перейде в нерівновагу за цими ознаками і почнеться нова фаза його розвитку зі зміненими умовами. І так може повторюватися безперервно.

Таким чином, довготривала і складна стадія розвитку грунту протікає безконечно може бути перервана лише з припиненням життя на Землі. Однак в умовах довготривалої стабілізації зовнішніх умов грунти можуть досягти стану, близького до рівноваги з навколишнім середовищем та його факторами, що викличе стабілізацію їх властивостей і процесів. В такому випадку можна вважати, що грунт перейшов у наступну фазу життя – функціонування в зрілому стані.

Зріла стадія грунту. Природному біоценозу характерний біологічний кругообіг, кожний цикл якого повторює попередній, при цьому в кругообіг включаються сполуки та елементи, які пройшли цикли біологічного вивітрювання. На цій стадії включення елементів з мінералів материнської породи відбувається, але дуже в обмеженій кількості.

В сільськогосподарському виробництві під час використання грунтів ця рівновага зміщується, що викликає зміну властивостей грунту.

Досвідчене використання грунтів з врахуванням законів грунтоутворення, застосування спеціальних грунтопокращуючих заходів веде до розширеного відновлення родючості грунтів.

Таким чином, відповідно до загальної схеми формування грунту (за І. С. Каурічевим) на всіх фазах різних етапів його спостерігаються зміни грунтових ознак та процесів:

1. Початкова стадія грунтотворного процесу:

відсутні чітко виражені