Основні фактори грунтоутворення

наявність мікропроцесів;

слабо виражені масштаби біологічного кругообігу речовин;

наявність масштабних негрунтових абіотичних процесів (еолове переміщення піску, водна ерозія породи) ;

слабий зв'язок процесів, які йдуть в межах біологічного кругообігу з абіотичними процесами і тому слаба вираженість біогеохімічного кругообігу.

2. Стадія формування грунту у фазі прискореного розвитку характеризується:

прогресивним розширенням масштабів біологічного кругообігу;

формуванням грунтових мезопроцесів, які ведуть до появи головних ознак грунту;

формуванням специфічної грунтової диференціації, упорядкуванням властивостей, ознак і процесів;

формуванням біогеохімічних кругообігів.

3. Стадія формування грунту у фазі загальмованого розвитку:

знижується інтенсивність розширення масштабів біологічного кругообігу,

розвиваються профілеутворюючі макропроцеси.

4. Стадія рівноважного функціонування головних процесів, які проходять в рамках відносно стабільного біогеохімічного кругообігу (відносна стабілізація головних ознак грунтів).

 

 

Головне вчення про чинники грунтоутворення було розроблено та обгрунтовано В. В. Докучаєвим, який встановив, що грунт утворюється внаслідок взаємодії п'яти чинників: клімату, рослинності, грунтотворної породи, рельєфу місцевості, віку грунту або території (часу). Вивчення кожного фактора грунтотворення вимагає його характеристики за параметрами та оцінки його місця в утворенні грунту. Пізніше був виділений ще один (шостий) фактор – виробнича діяльність людини.

Клімат. Цей чинник визначає тип водного режиму, при якому формується грунт. Від цього фактора залежить надходження в рослину та грунт вологи, тепла. Від клімату залежить активність біологічних процесів.

Головне джерело енергії для біологічних процесів та процесів грунту – сонячна енергія, а головне джерело волога – атмосферні опади. Атмосферні опади, які випадають на земну поверхню, витрачаються на випаровування, фільтрацію, стікання по схилу і споживання рослиною.

В процесі обміну тепла і вологи між грунтом і атмосферою створюється гідротермічний режим грунту. Відповідно до цього коефіцієнта (режиму) виділені термічні групи клімату, де за основу береться сума температур вище 10° С за вегетаційний період: холодний (полярний) менше 600; холодно-помірний 600-2000; тепло-помірний 2000-3800; теплий 3800-8000; тропічний (жаркий) більше 8000.

Ці групи розташовуються у вигляді широтних поясів. За умовами зволоження виділяють 6 головних груп клімату за критерієм відношення кількості опадів до випаровування, яке отримало назву коефіцієнта зволоження: дуже вологий – коефіцієнт зволоження більше 1, 33; вологий – 1, 33-1; напіввологий – 1-0, 55; напівсухий – 0, 55-0, 33; сухий -0, 33-0, 12; дуже сухий – менше 0, 12.

Від температури та зволоження залежить швидкість хімічних та біохімічних процесів, вивітрювання, біологічна продуктивність рослин та ін. На формування грунтів впливає розподіл опадів за сезонами року та континентальність клімату. Суворість зими, потужність снігового покриву та сила вітру впливають на грунтотворний процес переважно через рослинність та біологічно-грунтові процеси.

Місце вітру як елементу клімату проявляється в його впливі на рельєф та рослинність. Під впливом вітру формуються нові форми рельєфу, такі як горби, дюни. В умовах посушливого клімату вітер викликає вигортання посівів та природної рослинності, обумовлює нерівномірність промерзання та зволоження грунту.

Рельєф – це сукупність всіх нерівностей (підвищень та понижень) земної поверхні. Наука, яка вивчає рельєф, його зовнішні ознаки, походження, закономірності розвитку називається геоморфологією.

Мегарельєф характеризується різницею висот в межах 500-4000м та більше. Займає десятки та сотні тисяч квадратних кілометрів. Макрорельєф – різниця в висотах вимірюється десятками метрів (вододіли, тераси, заплави річок тощо). Протяжність цих форм рельєфу становить десятки, сотні метрів. Мікрорельєф – коливання висот вимірюється десятками сантиметрів і не перевищує 1 м. Протяжність цих форм рельєфу становить від одного до декількох десятків метрів. Нанорельєф – шорсткуватості та нерівності поверхні з різницею відносних висот в декілька сантиметрів і протяжністю менше їм (купини).

Основними факторами формування рельєфу слід вважати тектонічні рухи земної кори та клімат. Вертикальні рухи земної кори створюють нерівності земної поверхні, а клімат впливає на екзогенні процеси, які намагаються вирівняти ці нерівності. Ендогенні процеси створюють форми рельєфу, обумовлені молодими тектонічними рухами (вулканічні). Екзогенні процеси створюють рельєф, обумовлений дією поверхневої води, силами гравітації, дією снігу, льоду, льодовикової води, а також морської, озерної та підземної води. На ці форми рельєфу впливає також діяльність людей, рослини, тварини, вітер. Ендогенні процеси утворюють зморшки, розломи, землетруси, вулканізацію. Максимальна діяльність внутрішних сил виражається у формуванні гористих форм. З послабленням діяльності внутрішніх сил ріст гір припиняється і починають діяти поверхневі (екзогенні) сили, які все більше нівелюють гірський рельєф і створюють пологогорбисті рівнини пеноплен. Ця територія поступово переходить в платформу, в основі якої лежить порода, що сформувалась в період складкоутворення. В склад платформи входять магматичні та метаморфічні породи, перемішані, розбиті на блоки різної конфігурації. На цьому фундаменті поступово накопичуються осадові породи з піску, глини, суглинків та інших порід. Протягом тривалого часу формування територія платформ поступово піднімалася, утворюючи антеклизи. На широких платформах виділяються такі форми рельєфу, як зони підняття – височини (Волинська височина, Подільська височина, Придніпровська та інші). Осадові породи тут мають значну товщину, інколи навіть більше 1, 5 км. Ці підвищення складені різноманітними породами. Так, Волино-Подільська височина має основу, складену відкладами палеозою, перекритими породами, на яких залягають лесовидні суглинки. Фундамент Волинської височини формувався протягом мільярдів років.

Важливе місце у формуванні рельєфу території