Основні підходи соціальної профілактики: інформаційно-просвітницький, соціологічний, медико-психологічний

 

1. Основні напрямки державної молодіжної політики

2. Основні підходи соціальної профілактики: інформаційно-про-світницький, соціологічний, медико-психологічний

Список використаної літератури

 

 

Державна молодіжна політика – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

В Україні сучасні підходи до розроблення і впровадження державної молодіжної політики започатковані 1990 р. резолюцією ХХVІІІ з’їзду Компартії України “Про молодіжну політику Компартії України”. Вона, власне, була дорученням партійним комітетам виробити, залучивши державні й комсомольські органи, науковців і практиків, нову молодіжну політику.

Початок роботи над розробкою і втіленням нової цілісної молодіжної політики став можливим як складова всього процесу оновлення суспільства, завдяки усвідомленню тієї загальновідомої істини, що за молоддю як соціальною групою населення, реально діючою уже сьогодні, не лише майбутнє, а й багато в чому залежить сьогодення, його реформування та оновлення.

Цей крок партії був здійснений тому, що із втратою авторитету і значення КПРС та ВЛКСМ серед широких верств населення унеможливлювалася і попередня модель молодіжної роботи. На місцях це відчувалося гостріше, ніж у центрі. Недієздатність такої роботи з молоддю найбільш очевидно виявлялася на рівні неформальних молодіжних груп та об’єднань, які повсюдно виникали в той час і завдавали багато клопоту партійним, комсомольським комітетам, органам державної влади.

Ще на підході до проголошення незалежності України, коли комсомол почав втрачати свої позиції, а інші молодіжні організації лише розпочинали свою діяльність, для вирішення молодіжних проблем, що з новою силою загострилися, на місцях за ініціативи органів державної влади вже напрацьовувалася нова нормативна база роботи з молоддю. На рівні областей, міст, районів розроблялися програми соціальної адаптації молоді та її розвитку; положення про органи державного управління, що мали стати відповідальними за провадження державної молодіжної політики в регіонах; деякі матеріали з досвіду роботи та методичні рекомендації щодо її провадження. Разом з тим створювалися комітети, відділи у справах молоді як структурні підрозділи виконкомів рад народних депутатів відповідних рівнів. Все це фактично й започаткувало державну молодіжну політику на місцях.

Так, у Тимчасовому положенні “Про відділ у справах молоді виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів» записано, що відділ є органом, який забезпечує проведення державної молодіжної політики і реалізацію соціальнозначущих молодіжних ініціатив в області. Відділ був створений відповідно до чинного законодавства рішенням обласної ради народних депутатів від 27 березня 1991 р. як юридична особа, підпорядковувався обласній раді народних депутатів і її виконавчому комітетові, у своїй діяльності керувався чинним законодавством та Положенням.

На Донеччині відправним пунктом нової моделі молодіжної роботи вважається прийняття Донецькою обласною радою народних депутатів у березні 1991 р. концепції «Про загальні засади молодіжної політики в області та першочергові заходи щодо її реалізації». Прийняття цієї концепції дало змогу визначити основні напрями діяльності щодо вирішення проблем молоді та розпочати створення організаційно-управлінських структур з молодіжної роботи в органах виконавчої влади. Вже в червні 1991 р. було прийнято Положення про Комітет у справах молоді, в якому головним завданням визначалося створення соціально-економічних, організаційних, правових умов і гарантій для соціального становлення та розвитку молодих громадян, їхньої найповнішої самореалізації в інтересах всього суспільства. На таких засадах започатковувалася державна молодіжна політика й в інших регіонах.

Паралельно саме тоді створювалися виконавчі органи, що опікувалися проблемами молоді в містах і районах. Органами виконавчої влади на обласному рівні приймалися документи, що рекомендували створювати відповідні виконавчі структури в містах і районах. Так, згідно з прийнятими обласною радою народних депутатів Запорізької області концепцією державної молодіжної політики в області та першочерговими заходами щодо її реалізації міським та районним радам народних депутатів пропонувалося створити відповідні комітети в справах молоді при міськрайвиконкомах й надати їм функції керівництва всім комплексом вирішення молодіжних проблем. На початок серпня 1991 р. в усiх мiських та в половинi районних виконкомiв були створенi комітети у справах молоді і розпочалася розробка молодіжних програм. Крім того розроблялися та були затверджені відповідними радами положення про нові молодіжні структури.

Слід зазначити, що документи, які розроблялися і приймалися на обласному рівні, активно використовувалися як аналоги для розробки і прийняття відповідних документів на рівні міст і районів. Для прискорення процесу і з огляду на незначний кадровий потенціал на місцях та його рівень підготовки в методичному плані це був вдалий підхід. Дослідники з УкрНДІ проблем молоді, аналізуючи аналогічний документ дещо пізнішого періоду, зазначали, що однією з особливостей структури програми (йдеться про «Програму реалізації державної молодіжної політики в Луганській області на 1995-1996 рр.) є те, що вона умовно складається з двох великих частин: заходи на рівні області і заходи, які рекомендуються для проведення в містах та районах. Це в цілому відображає ситуацію, за якої на обласному рівні створена досить ефективна система реалізації державної молодіжної політики і потрібно лише її доопрацювати, а в містах і районах, за деяким винятком, цей напрям роботи має