Основи розвитку образної пам'яті у дошкільників

Протікання процесів пам'яті детермінується діяльністю особи, її спрямованістю на досягнення майбутніх цілей. Розглянемо детальніше процеси пам'яті.

Запам'ятовування. Діяльність пам'яті починається із запам'ятовування, тобто із закріплення тих образів і вражень, які виникають в свідомості під впливом предметів і явищ дійсності в процесі відчуття і сприйняття.

Таким чином, запам'ятовування можна визначити як процес пам'яті, в результаті якого відбувається закріплення нового шляхом пов'язання його з придбаним раніше.

Успішність запам'ятовування визначається можливістю включення нового матеріалу в систему осмислених зв'язків. Залежно від місця процесів запам'ятовування в структурі діяльності розрізняють довільне і мимовільне запам'ятовування. В разі мимовільного запам'ятовування людина не ставить перед собою завдання запам'ятати той або інший матеріал. Пов'язані з пам'яттю процеси виконують операції, обслуговуючі інші дії. В результаті запам'ятовування носить відносно безпосередній характер і здійснюється без спеціальних вольових зусиль, попереднього відбору матеріалу і свідомого вживання яких-небудь мнемонічних прийомів. В той же час залежність запам'ятовування від цілей і мотивів діяльності зберігається і в цьому випадку. Як показали дослідження психологів П.І. Зінченко, А.А. Смирнова, мимовільне запам'ятовування виявляється значно успішнішим, коли матеріал, що запам'ятовується, входить у вміст мети виконуваної дії. Важливу роль грає і специфіка вирішуваного завдання. Орієнтування на смислові, семантичні зв'язки веде до глибшої обробки матеріалу і тривалішого мимовільного запам'ятовування.

Довільне запам'ятовування є спеціальною дією, конкретне завдання якої запам'ятати точно, на максимально тривалий термін, з метою подальшого відтворення або просто пізнавання - визначає вибір способів і засобів запам'ятовування, а тим самим впливає і на його результати.

Збереження - це утримування завченого в пам'яті, тобто збереження слідів і зв'язків в мозку. Розрізняють активне і пасивне збереження. У першому випадку утримуваний матеріал піддається внутрішнім перетворенням, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв'язків, що різко збільшує вірогідність його подальшого відтворення, в другому випадку подібних активних перетворень виявити не удається.

Забування - зникнення, випадання з пам'яті, тобто процес згасання, ліквідації, "стирання" слідів, загальмовування зв'язків. Забування вперше досліджувалося Г. Еббінгаузом (1885), що експериментально встановив тимчасову залежність збереження в пам'яті безглуздого вербального матеріалу. Подальші дослідження показали, що темп забування залежить: від об'єму матеріалу, усвідомленості, схожості матеріалу, інтерферує від міри значущості матеріалу і включеності його в діяльність суб'єкта і так далі. Неможливість пригадати який-небудь матеріал не означає, що він абсолютно забутий: забувається конкретна форма матеріалу, але його значимий для суб'єкта вміст піддається якісним змінам і включається в досвід суб'єкта.

Згідно інтерференційним теоріям, забування є наслідком стирання сліду пам'яті під впливом проактивної і ретроактивної інтерференції. По Р. Аткінсону, довготривала пам'ять вічна, а забування відбувається таким чином: ключем для пригадування є вибір пробної інформації, завдяки якому активізуються відповідні пошукові набори в сховищі довготривалої пам'яті; неадекватний же вибір пробної інформації і подальші невдале відтворення і наводить до ефекту забування. Але і це теорія уразлива, оскільки не пояснює всіх феноменів забування.

Ці два процеси (збереження і забування), протилежні по характеру, по суті справи представляють різні характеристики одного процесу: про збереження матеріалів пам'яті ми говоримо тоді, коли немає забування, а забування - це погане збереження матеріалу в пам'яті. Тому збереження - це не що інше, як боротьба із забуванням.

Забування - вельми доцільний, природний і необхідний процес і далеко не завжди повинен оцінюватися негативно. Не володій ми здатністю забувати, наша пам'ять була б заповнена масою дрібних і непотрібних відомостей, фактів, деталей. Мозок наш був би переобтяжений інформацією. А забування дає можливість мозку звільнятися від надлишкової інформації.

Пізнавання і відтворення. Результати запам'ятовування і збереження виявляються в пізнаванні і відтворенні.

Відтворення - процес появи в свідомості вистав пам'яті, раніше сприйнятих думок, здійснення завчених рухів, в основі чого лежить пожвавлення слідів, виникнення в них збудження. Пізнавання - поява відчуття знайомості при повторному сприйнятті.

Відтворення на відміну від пізнавання характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються без опори на вторинне сприйняття тих або інших об'єктів. Фізіологічно це означає наявність різних слідів - стійких, міцних (відтворення) або слабких, нестійких і неміцних (пізнавання).

Пригадування - найбільш активне відтворення, пов'язане з напругою і вимагає певних вольових зусиль. Процес пригадування протікає успішно, коли забутий факт відтворюється не ізольовано, а у зв'язку з іншими фактами, подіями, обставинами і діями, що збереглися в пам'яті.

 

 

Форми прояву пам'яті надзвичайно багатообразні. Пояснюється це тим, що пам'ять обслуговує всі види багатообразної діяльності людини.

У основу видової класифікації пам'яті покладено три основні критерії:

1) об'єкт запам'ятовування, тобто те, що запам'ятовується, Це предмети і явища, думки, рухи, відчуття. Відповідно цьому розрізняють такі види пам'яті, як образна, словесно-логічна, рухова і емоційна;

2) міра вольової регуляції пам'яті. З цієї точки зору розрізняють довільну і мимовільну пам'ять;

3) тривалість збереження в пам'яті. В даному випадку мають на увазі короткочасну, довготривалу і оперативну пам'ять.

Таким чином, ми бачимо, що всі види пам'яті розрізняють залежно від того, що запам'ятовується і наскільки довго пам'ятається.

Образна пам'ять - це пам'ять на вистави, на