Основи складання та використання матеріалів великомасштабного картування ґрунтів на прикладі ВП НУБіП України НДГ "Великоснітинське ім. О.В. Музиченка"

Фактори ґрунтоутворення – це об'єкти навколишнього середовища. Які безпосередньо діють на материнські гірські породи.

На досліджуваній територій під впливом різних факторів сформувалися чорноземи – типові, реградовані та вилуговані на карбонатних лесовидних суглинках. Серед основних ґрунтоутворюючих процесів при цих грунтах можна виділити дерновий та лесиваж.

Дерновий процес ґрунтоутворення відбувається під впливом трав'янистої рослинності й призводить до формування грунтів з добре розвиненим гумусовим горизонтом. Суть його полягає в накопиченні гумусу, поживних речовин і створенні водостійкої агрономічно цінної структури у верхньому горизонті. Причинами цього грунтового процесу є: 

інтенсивний біологічний кругообіг речовин під трав'янистою рослинністю. Це викликано коротким життєвим циклом рослинності, її високою зольністю й підвищеним вмістом азоту.

значна  доля коренів від усієї фітомаси ( 65-95%) – найважливішим джерелом гумусу. Коренева система розгалужена, основна її маса знаходиться у верхніх шарах грунту. При відмиранні трав переважна маса органічних залишків попадає безпосередньо в ґрунт, де тісно контактує з мінеральними речовинами, що сприяє гуміфікації та закріпленню в ґрунті утворених гумусових речовин.

значний вміст кальцію в рослинному опаді сприяє створенню реакції середовища, близької до нейтральної, стимулює розпад свіжих рослинних залишків, їх гуміфікацію та закріплення у вигляді органо-мінеральних сполук. Наявність Са – фактор створення агрономічної цінної структури.

Інтенсивність дернового процесу грунтоутворення та його результативність залежать від ряду факторів. Перший з них – продуктивність трав'янистих рослин. 

Другим фактором інтенсивності дернового процесу є комплекс зовнішніх умов, з яких найважливіші такі: умови аерації грунту, характер ґрунтоутворюючої породи.

Умови аерації грунту. Найкращим для накопичення гумусу є контрастний режим аерації та зволоження, коли оптимальні періоди чергуються з надлишково аерованими. При постійній нестачі води гальмуються процеси розкладу, гуміфікації органічних залишків, порівняно інтенсивно йде мінералізація гумусу. В анаеробних умовах органічні залишки консервуються у вигляді торфу й дерновий процес трансформується в болотний.

 Характер ґрунтоутворюючої породи. Найбільш інтенсивно дерновий процес іде при наявності в грунті великої кількості Са, Mg та інших основ, тобто на карбонатній материнській породі.

При найсприятливіших для дернового процесу умовах формуються чорноземи, чорноземоподібні грунти в лісостепу, степу, преріях. З різною інтенсивністю він проявляється також і в інших грунтово-кліматичних зонах, в тому числі і в південній частині тайгово-лісової зони, де під його впливом утворюються дернові грунти.

 

 

У ґрунтовому покриві лісостепу переважають різні види чорноземів, що сформувалися на лесах та лесовидних суглинках.

На досліджуваній ділянці ВП НУБіП України НДГ «Великоснітинське ім. О.В. Музиченка» поширеними є такі види чорноземів як: типовий, вилугуваний та реградований. 

Чорнозем типовий середньосуглинковий на лесах. Він утворився під пологом потужної, добре розвинутої трав'янистої рослинності вологих лучних степів. У її складі переважно пишнобарвне різнотрав'я з домішками злаків. Мичкувата коренева система  густо й глибоко (до 1,5 м) переплітала товщу грунту, в результаті чого сформувався глибокий гумусовий шар. Характерною рисою типових чорноземів є карбонатна цвіль з глибини 84 см (псевдоміцелії), яка часто затушовує межі генетичних горизонтів, їх забарвлення та будову. У шарі 0-100 см вони мають такі запаси гумусу – 360-450 т/га. за профілем вміст гумусу зменшується поступово. 

Чорнозем лучний. Ці грунти відрізняються від типових тим, що карбонати вимиті у нижній перехідний горизонт, а в нашому випадку у породу (Рк) на глибину 255 см. Він залягає на у широкому пониженні, у нижніх частинах схилів, також може у замкнутих западинах, тобто там, де створюються умови підвищеного зволоження, що призводить до вилуговування карбонатів. Цьому також сприяє гранулометричний склад. Тому цей грунт може зустрічатися серед легкосуглинкових різновидностей на річкових терасах або плоских слабо дренованих плато. У грунтово-вбирному комплексі більшу частину займають кальцій і магній, та меншу частку – водень. Тому реакція грунтового розчину – слабо кисла (рН 5,8-6,0). Слабка кислотність тут є позитивним фактором, оскільки зростає рухомість азоту та фосфору. Проте структура менш стійка, легко руйнується при обробітку. Хоча запаси продуктивної вологи в них досить висока.

Чорноземи лучно-болотний. Сформувалися вони на алювіальних та алювіально-делювіальних відкладах в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод під трав'янистою лучною та болотною рослинністю. Займаючи порівняно невеликі площі, ці грунти відзначаються значною різноманітністю. Розглянемо лише найбільш типові їх відміни. У наш час ця група грунтів дуже видозмінена меліораціями та господарським освоєнням. Вони є прикладом того, як під впливом господарської діяльності відбувається формування культурних меліорованих грунтів, загальний тип яких важко й визначити

Гумусовий горизонт глибиною 20...35 см має темно-сіре забарвлення, грудкувато-зернисту структуру, пухкий, в оглеєних відмінах в'язкий і злитий. Перехідний горизонт різної глибини, грудкуватий у неопідзолених і горіхувато-призмовидний — в опідзолених відмінах, порівняно добре гумусований. Материнська порода дуже оглеєна, водоносна.

Лучні грунти містять від 4,1 до 7,6% перегною в оглеєних відмінах середньокислі, рідше — слабокислі (рН сольове від 4,6 до 5,5) при низьких значеннях гідролітичної кислотності, досить добре забезпечені доступними для рослин формами азоту та калію, дещо гірше — фосфору.

Лучно-болотні грунти залягають у пониженнях, де грунтові води на глибині