Особливості патології гепато-біліарної системи у хворих на остеоартроз: діагностика, профілактика, лікування

У групі хворих з нормальною кістковою тканиною ОА був І-ІІ ст. з тривалістю захворювання не більше 10 років (в середньому 5-7). Його розвиток був переважно повільно-прогресуючим на фоні вже існуючих змін в гепато-біліарній системі. Необхідно відмітити, що в цій групі були виявлені випадки хронічного гепатиту з частими загостреннями (1-2 рази за 1-2 роки), з вираженим цитолітичним та мезенхімально-запальним синдромом.

Пацієнти, у яких патологія гепато-біліарної системи була відсутня, хворіли ОА (0-І ст.) відносно не довго (до 5 років), мали вираженний больовий синдром при загостреннях. У зв’язку із наявністю останнього приймали НПЗП. Показники денситометрії у цій групі були нормальними, а їх рівень корелював зі ступенем ураження суглоба (чим більша вираженість остеоартритичних змін, тим більш відємний показник). Так, остеодистрофія виникала у пацієнтів з остеоартритичним ураженням суглобового апарату швидко-прогресуючого перебігу з частими загостреннями та вираженим больовим синдромом, у зв’язку з чим НПЗП застосовувались у великих дозах. Останні, очевидно, і ініціювали ураження гепато-біліарної системи. Остеосклероз виникав у випадках ОА невеликого ступеню, що розвивався на фоні тривалоіснуючої патології гепато-біліарної системи із сприятливим перебігом.

Проведений аналіз денситометричних показників у пацієнтів з наявністю різної патології гепато-біліарної системи без остеоартрозу показав, що у них спостерігається зниження щільності кісткової тканини про що свідчило достовірне (р  0, 05) зниження показників Т та Z у хворих на гепатит в порівнянні з пацієнтами з хронічним холециститом чи/і дискінезією жовчовивідних шляхів. Також, було виявлено зворотню кореляцію між вираженністю та активністю гепатита і рівнем показників Z (чим більші цифри АЛТ, АСТ, тимолової проби, тим від’ємніший показник Z).

Стан кісткової тканини хворих із ураженням гепато-біліарної системи без ОА був різним: у пацієнтів з наявністю гепатиту спостерігались і остеопенія (у жінок-16, 7%, у чоловіків – 27, 3%), і остеосклероз (16, 7%, 9, 1% відповідно), тоді як у хворих з переважним ураженням біліарної системи остеопенія не зустрічалась, а остеосклероз виявлявся значно частіше (30% і 50%).

Отримані дані та результати проведеного нами аналізу літератури свідчать про можливість розвитку двох варіантів порушень метаболізму кісткової тканини у хворих на ОА при наявності супутньої патології гепато-біліарної системи. У пацієнтів з помірною активністю процесу в гепато-біліарній системі, коли функціональна здатність печінки була збережена, або незначно порушена, виявлявся остеосклероз. У разі значних уражень печінки (цироз, гепатити в фазі загострення), коли значно порушені її багаточислені функції, виникали сприятливі умови для розвитку остеопенії та остеопорозу.

У хворих на ОА, в яких при мікроскопічному дослідженні міхурової жовчі виявлялись ознаки запалення, спостерігалось зміщення реакції жовчі в кислу сторону. При цьому кількість жовчних кислот в міхуровій жовчі мала прямий кореляційний зв’язок із гострофазовими показниками запального процесу. Зменшення кількості жовчних кислот на фоні підвищення концентрації холестерину в жовчі було відмічено нами у 75, 7% (112) хворих. Необхідно відмітити, що це в свою чергу призводило до зниження холато-холестеринового індексу і, як результат, до підвищення літогенних властивостей жовчі. А от у хворих на ОА, які часто і довготривало приймали НПЗП – 22, 9% (34), було виявлено підвищення рівня жовчних кислот та збільшення холато-холестеринового індексу.

При застосуванні в терапії ербісолу позитивний ефект спостерігався у всіх групах пацієнтів. Він проявлявся в покращенні самопочуття та загального стану хворих, підвищенні фізичної активності, покращенні апетиту та настрою, зникненні або послабленні вираженності основних клінічних синдромів. У більшості хворих з наявністю гепатиту до кінця лікування ербісолом вдалось ліквідувати основні ознаки загострення – біль, диспепсію, астенізацію організму. Відмічалось більш швидке і виражене купірування запального процесу в жовчному міхурі та жовчовивідних шляхах, підтверджене даними дуодунального зондування. Проте, при порушені моторики біліарної системи пацієнтам необхідно було включати в комплексну терапію препарати, що нормалізують моторику жовчовивідних шляхів. При дискінезіях за гіпертонічно-гіперкінетичним та змішаним типами застосовувався гастроспастин або гастроцепін, а у випадках гіпотонічної дискінезії – препарат фебіхол.

За впливом на клінічні прояви гепатиту ербісол не поступався комплексному лікуванню, а дія на астеноневротичний синдром суттєво перевищувала такий у контрольній групі. На фоні лікування ербісолом було відмічено достовірне (p<0, 05) збільшення вмісту загального білку сиворотки крові, нормалізацію А/Г коефіцієнта та рівня глобулінових фракцій, що співпадає з результатами лікування у контрольній групі. Рівні показників, що характеризують цитолітичний синдром, суттєво зменшились протягом першого тижня призначення ербісолу, а на час виписки нормалізувались.

Застосування у лікуванні хворих препарату “Ербісол” викликало достовірне підвищення відносної і абсолютної кількості Т – лімфоцитів), вирівнення порушенного співвідношення Тх/Тс за рахунок відновлення кількості Т – супресорів. Після проведенного лікування знизилась кількість В – лімфоцитів. Також під дією лікування відбулась нормалізація вмісту Ig G (р<0, 05). Тенденція до покращення імунних показників в контрольній групі не була статистично достовірною.

У хворих на ОА, поєднаного з патологією печінки, ербісол мав не тільки виражені гепатопротекторний та імуномодулюючий ефекти, але й позитивно впливав на динаміку суглобового синдрому. При порівнянні вираженості суглобового синдрому у пацієнтів основних та контрольних груп спостерігалась більш виражена позитивна динаміка у