Особливості спільної діяльності школи і сім’ї у вихованні особистості молодшого школяра

«Які книги зібрані у вашій хатній бібліотеці? Яку службу вони несуть? Чи вони є просто прикрасою і натяком на високий культурний рівень сім'ї? Чи читаєте ви, батьки, книги разом з дітьми? Чи обговорюєте з ними прочитані книги? – замислитися над цими питаннями мають усі батьки», зазначав В. Сухомлинський. Сімейне зібрання книг педагог називав «Золотою бібліотекою Дитинства і Юності» і заповідав: «Найживотворніше джерело, яке живить родинний струмок культури, – книга... Найбезціннішим духовним багатством кожної родини є сімейна бібліотека... Стало традицією передавати бібліотеку в спадщину – батьки передають книжки синам і дочкам як найбезцінніший скарб... Книга, яка ввійшла в духовне життя сім'ї, – то ніби промінь, який освітлює майбутнє і батькам, і дітям» [38, c. 111].

Г. Щукіна у своїх дослідженнях зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбачав «цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань... і являє собою природженої якості». Він – наслідок формування особистості і залежить «не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують». Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мотивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі – стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сформувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси досягти успіху [37, c. 94].

Таким чином, проблема співпраці сім'ї та школи досліджується уже впродовж тривалого часу в працях педагогів класиків і не втрачає своєї актуальності сьогодні.

 

 

Співдружність школи з сім’єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об’єктивна необхідність взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов’язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сім’ї. Якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Близько 70% батьків визнають всю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сім’я, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.

Школа і сім’я – два суспільних інститути, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у вихованні особистості треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім'я найбільше впливає на її вихованн: укладом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу [27, c. 33].

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Сім’я – один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сім’ї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів [42, c. 12].

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до шкільної діяльності дітей

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Це і є одним із шляхів оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості школяра.

Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та