Особливості спільної діяльності школи і сім’ї у вихованні особистості молодшого школяра

Безумовно, педагог самостійно не в змозі впоратися з цією проблемою. До психолого-педагогічного просвітництва, яке є найважливішою формою взаємодії з сім'єю, слід долучати різнопрофільних спеціалістів: лікарів, юристів, правоохоронців, шкільних психологів, науковців-педагогів, соціальних педагогів, представників громадських організацій, вчителів-предметників, враховуючи, що від ступеня їх компетентності, ерудиції, комунікабельності значно залежить міра довіри батьків до керівника.

Необхідно враховувати, що робота з батьками повинна мати яскраво виражений випереджальний характер, особливо дітей молодшого шкільного віку, під час переходу на старший рівень навчання, до якого батьків треба спеціально готувати, як і до у психолого-фізіологічному розвитку дітей молодшого підліткового віку. Про все це з батьками слід вести мову заздалегідь, попереджаючи проблеми, які виникнуть у майбутньому процесі сімейного виховання[26, c. 42].

Аби психолого-педагогічне просвітництво викликало інтерес у батьків, педагог має не лише пропонувати теми для обговорення в ході батьківських зборів, а й обов'язково враховувати побажання і зауваження батьків, добираючи тематику психолого-педагогічної просвіти.

Бажано доповнювати теоретичний матеріал для роботи з батьками демонструванням відеоматеріалів, слайдів, статистичними даними, які зроблять психолого-педагогічну просвіту більш наочною, достовірною і переконливою. Все це дасть можливість батькам побачити себе та інших в обговорюваній проблемі, порівняти зразки власної і чужої поведінки, практичні підходи до вирішення сімейного виховання, а також зробити відповідні висновки[25].

Отже, одним із головних завдань педагога є співпраця і взаємодія з сім'ями учнів, мета яких – розширення поля позитивного спілкування в сім'ї, реалізація планів з організації спільних справ батьків і дітей.

Основними напрямами організації взаємодії навчального закладу з сім'ями учнів є[15]:

складання характеристик сімей учнів (склад батьків, сфера їхзайнятості, освітній, соціальний і моральний рівень дорослих, тип сім'ї) ;

рівень благополуччя (неблагополуччя) сім'ї, морально-психологічний клімат тощо) ;

організація діагностичної роботи з вивчення сім'ї (з використанням оптимальних форм та методів у диференційованій, груповій та індивідуальній роботі з сім'єю) ;

організація психолого-педагогічної просвіти батьків, створення системи масових заходів з батьками, робота з організації спільної суспільно значущої діяльності і дозвілля батьків і дітей;

виявлення і використання у практичній діяльності позитивного досвіду сімейного виховання;

впровадження у практику сімейного виховання традицій народноїпедагогіки;

надання допомоги батькам у формуванні морального способу життя родини, у профілактиці та діагностиці сімейного насилля, алкоголізму, наркоманії та попередження інших негативних проявів у батьків і дітей;

використання різноманітних форм співпраці і взаємодії окремо з батьками і матерями, залучення їх до спільної з дітьми творчої соціально значущої діяльності, спрямованої на підвищення їхнього авторитету;

створення умов для забезпечення прав батьків на участь в управлінні освітнім закладом, організації навчально-виховного процесу, організації діяльності громадських батьківських спільнот;

активне залучення до роботи з сім'єю психолога, соціальних педагогів, бібліотекаря, керівників гуртків, вчителів, вихователів;

надання допомоги батькам у розвитку в дітей соціального досвіду, комунікативних навичок і вмінь тощо;

тематичне оформлення для роботи з сім'єю залу, куточка для батьків, музею сімейних традицій, сімейної світлиці.

Для організації взаємодії між педагогом і батьками важливо розглядати колектив учнів як єдине ціле, як велику родину, яка формується і цікаво розвивається лише у випадку, якщо організована спільна діяльність педагогів, батьків і дітей. Класоводу найчастіше доводиться миритися з існуючою ситуацією сімейного мікроклімату конкретного учня, допомагати дітям і дорослим у вирішенні особистих проблем на основі педагогічної підтримки, залучення дитини до спільної діяльності, надавати допомогу в реалізації її запитів, потреб, інтересів[34].

Отже, корисно і доречно значну частину виховного процесу організувати спільно з учнями та їхніми батьками, а завдання і проблеми, які неодмінно виникають, вирішувати спільно аби дійти згоди, не утискаючи інтересів один одного, об'єднуючи зусилля для досягнення більш високих результатів.

 

 

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних форм роботи [28].

Форми роботи педагогів з батьками – це способи організації спільної діяльності та спілкування.

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямках: організаційна робота школи із сім'єю та підвищення педагогічної культури батьків.

В організаційній роботі школи з батьками доцільним є поєднання індивідуальних, групових, колективних та масових форм роботи [15].

Індивідуальними формами роботи вчителя з батьками є: відвідування сімей учнів удома, бесіди з батьками учня, листування тощо.

Відвідування батьків вдома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині