Особливості впливу сучасної сім’ї на девіантну поведінку молоді

8. Соціально-статусна функція зв'язана з відтворенням соціальної структури суспільства, тому що надає (передає) визначений соціальний статус членам родини. 

Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосредствованність міжособистісних відносин у родині загальними цілями і задачами спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Родина, де ведучим типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку – колективом.

Дошкільник бачить себе очима близьких дорослих, його що виховують. Якщо оцінки і чекання в родині не відповідають віковим і індивідуальним особливостям дитини, його представлення про себе здаються перекрученими. 

9. Емоційна функція припускає одержання емоційної підтримки, психологічного захисту, а також емоційна стабілізація індивідів і їхня психологічна терапія. Дуже важливо частіше поділятися своїми думками, не скупитися на похвалу, добрі слова.

Несформовані відносини між чоловіком і дружиною ведуть до негативних наслідків. Психологами встановлено, що існує зв'язок між подружніми конфліктами і нервово психічними розладами. Відсутність взаєморозуміння в родині приводить до пригніченості, відчуженості, до погіршення психологічного і фізичного стану, значному зниженню працездатності людини. 

10. Сексуальна функція родини здійснює сексуальний контроль і спрямована на задоволення сексуальних потреб чоловіка і жінки.

11. Виховна функція. Родина як первинний осередок є виховною колискою людства. У родині головним чином виховуються діти. У родині дитина одержує перші трудові навички. У нього розвивається уміння цінувати і поважати працю людей, там він здобуває досвід турботи про батьків, рідному і близьких, учиться розумному споживанню різних матеріальних благ, накопичує досвід спілкування з грішми.

Кращий приклад-це приклад батьків. У більшості випадків діти наслідують батьків. У родині виховуються і дорослі, і діти. Особливо важливе значення має її вплив на підростаюче покоління. Тому виховна функція родини має три аспекти. 

Перший – формування особистості дитини, розвиток його здібностей і інтересів, передача дітям дорослими членами родини (матір'ю, батьком, дідусем, бабусею й ін.) накопиченого суспільством соціального досвіду, збагачення їхнього інтелекту, естетичний розвиток, сприяння їхньому фізичному удосконалюванню, зміцненню здоров'я і виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. 

Другий аспект – родина впливає на розвиток особистості кожного її члена протягом усього його життя. 

Аспект третій – постійний вплив дітей на батьків (і інших дорослих членів родини), що спонукує їх активно займатися самовихованням.

Таким чином можна зробити висновки що, рольова взаємодія в родині є сукупність норм і зразків поведінки одних членів родини стосовно інших. Традиційні ролі, коли жінка господарювала, виховувала дітей, а чоловік був хазяїном, власником майна і забезпечував економічну самостійність родини, змінилися. На сьогоднішній день гнітюче число жінок беруть участь у виробничій діяльності, економічному забезпеченні родини, беруть рівну участь у суспільних рішеннях. З однієї сторони це сприяло розвиткові жінки як особистості, рівності чоловіка і жінки, але з іншого боку – привело до зниження рівня народжуваності і збільшенню числа розводів [58, С- 102].

 

 

 

Практично все життя будь-якого суспільства характеризується наявністю відхилень. Відхилення, або девіації присутні в кожній соціальній системі. 

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбала в останні роки масовий характер і поставила цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Динамізм соціальних процесів у період трансформації, кризова ситуація в багатьох сферах суспільного життя, аномічний стан українського суспільства, неминуче приводять до збільшення девіацій, що проявляються в поведінкових формах, що відхиляються від норм. Поряд з ростом позитивних девіацій (політична активність населення, економічна заповзятливість, наукова і художня творчість) підсилюються девіації негативні – насильницька і корислива злочинність, алкоголізація і наркотизація населення, підліткова делінквентність, аморальність. Зростає соціальна незахищеність громадян. У цих умовах підвищується попит на наукові дослідження девіацій, їхніх форм, структури, динаміки взаємозв'язків. 

Проблеми соціального «лиха» завжди привертали увагу вчених. Філософи і юристи, медики і педагоги, психологи і біологи розглядали й оцінювали різні види соціальної патології: злочинність, пияцтво й алкоголізм, наркотизм, проституцію, самогубства і т.п. У становленні соціології як науки дослідження негативних явищ (Г. Тард і Э. Дюркгейм, А. Кетле і Г. Зиммель, П. Сорокін і Р. Мертон) зіграло свою роль.

У надрах соціології зародилася і сформувалася спеціальна соціологічна теорія – соціологія девіантної поведінки і соціального контролю. Саме під такою назвою функціонує один з 40 дослідницьких комітетів Міжнародної соціологічної асоціації. У джерел соціології девіантної поведінки стояв Э. Дюркгейм, а конституюванню в якості самостійного наукового напрямку вона зобов'язана – насамперед Р. Мертону й А. Коену [6, С-88].

У колишньому СРСР поведінка, що відхиляється, тривалий час вивчалася переважно в рамках спеціальних дисциплін: кримінології, наркології, суїцидології і т.п. Соціологічні дослідження почали в Ленінграді наприкінці 60-х – початку 70-х рр. В.С. Афанасьєв,