Освітня політика щодо волинських німців у 1921-1939 рр.

 

Ю. В. Крамар

У статті проаналізовано стан німецькомовного шкільництва на західно-волинських землях після їх входження до складу Другої Польської республіки. Звернуто увагу на польську освітню політику щодо німецької меншини на Волині.

Ключові слова: Волинь, шкільна освіта, німецька меншина, освітня політика.

Актуальним завданням освітньої політики польського уряду, з моменту відродження у 1918 р. незалежної Польщі, стало врегулювання питання німецькомовного шкільництва. Адже на східних теренах держави німецька меншина складала більшість місцевого населення. Численною була громада німців і на Волині, що за умовами Ризького мирного договору 1921 р., увійшла до складу Другої Польської республіки. Проблема шкільництва національних меншин у міжвоєнній Польщі була предметом досліджень деяких польських істориків [1; 2]. Окремих питань розвитку німець- комовного шкільництва торкаються волинські дослідники В. Панасюк [3] та М. Костюк [4]. Натомість ма- лодослідженою залишається проблема польської освітньої політики щодо німецької меншини на Волині, метою якої було поступове витіснення німецькомовного шкільництва та його заміна польською системою шкільної освіти. Звідси, мета статті – аналіз вказаної проблеми на матеріалах Волинського воєводства.

Витоки німецькомовного шкільництва на Волині сягають початку ХІХ ст., коли відбувалась активна колонізація краю німецькими поселенцями. Запрошені для освоєння малозаселених земель півдня Російської імперії, вони часто осідали на Волині, в маєтках місцевих землевласників. Найбільш інтенсивний потік німецьких переселенців на волинські землі спостерігався у 1860-90-х рр. Тут вони заснували чимало німецьких колоній, а 1897 р. на території Волинської губ. проживала 171331 особа німецької національності [4, 29]. Початок Першої світової війни призвів до активізації міграційних процесів серед волинських німців, різко змінивши їхню кількість та карту розселення. В роки війни багато німецьких колоній зазнали повного розорення. У червні 1915 р., за наказом царського уряду, розпочалася депортація німців з Волині вглиб території Росії. У доповідній записці, датованій 22 червня 1916 р., волинський губернатор відзначав, що за межі губернії виселено 115892 німці-колоністи [5, 24].

Повоєнне повернення німецьких колоністів з російських губерній відбувалось повільно. У 1921 р. на Волині статистика зафіксувала лише 24960 німецьких колоністів [6, 62]. Репатріантам доводилося долати чималі труднощі, щоб відбудувати зруйновані війною господарства. У 1931 р. на території Волинського воєводства проживали 46883 особи німецької національності (біля 2, 2% загальної кількості населення краю) [7, 22]. На Волині в цей час налічувалося понад 300 німецьких колоній. Найбільше їх концентрувалося в середній частині Волині, особливо у східних повітах – Луцькому, де мешкали 17619 осіб, Костопільському – 7545, Рівненському – 7458 та Горохівському – 4977 [7, 28-29].

Поряд із відбудовою, зруйнованих війною, господарств, німецькі колоністи значну увагу приділяли розвитку національного шкільництва. Наявність школи німці вважали обов’язковим елементом життя колонії. В умовах перебування в іншомовному етнічному середовищі, школи допомагали німцям зберігати національну самобутність, мову, звичаї і традиції, ментальність, духовну культуру, підтримувати у своєму середовищі дух германізму.

Напередодні Першої світової війни кількість німецьких шкіл на території Волинської губ. сягала 275, де навчалися 9710 учнів [4, 178]. Сприятливі умови для розвитку німецькомовного шкільництва на Волині склалися в роки Першої світової війни. За час німецької окупації краю (1915 – перша половина 1916 рр.) мережа німецькомовних шкіл зростала швидкими темпами. Навіть у тих місцевостях, де проживала невелика кількість німецьких колоністів, окупаційна влада відкривала школи [8, 121-122]. Щоправда далеко не всі з них вціліли до кінця війни. Чимала кількість шкіл у німецьких колоніях зазнала істотних руйнувань під час військових дій. Так, станом на 1921 р., з 38 німецьких шкіл в Тучинській парафії Рівненського повіту, залишилися 21, а в Рожищенській парафії Луцького повіту – з 47, вціліли лише 12 [9, 138]. Гострою була й проблема вчительських кадрів. Після війни чимало шкіл залишились без учителів, оскільки не всі з них повернулись на Волинь після депортації вглиб території Росії. Аби відновити навчання в школах, колоністи, зазвичай, самі вибирали з-поміж себе тих, хто вмів читати і писати, та покладали на нього вчительські функції. Так, у 1921 р. на 17 учителів Тучинської парафії Рівненського повіту лише троє мали фахову освіту [9, 138].

У міжвоєнний період німецькомовне шкільництво на Волині зазнало незначних змін. Як і до війни, німецькі школи залишались у цілковитому підпорядкуванні лютеранського духовенства і під загальним наглядом місцевої шкільної влади – Волинського шкільного кураторіуму. Право заснування чи закриття цих закладів належало винятково євангелістсько-люте- ранським консисторіям. Вчителями в німецьких школах були духовні особи – т. зв. Кантори, котрих обирали самі парафіяни. Такий тип навчальних закладів мав назву канторських. Оскільки головним завданням цих шкіл, з погляду духовенства, була підготовка дітей до конфірмації (обряду свідомого сповідання віри), то їх часто називали також конфірмаційними, розглядаючи як церковні навчальні заклади. Німецька школа знайомила учнів з основними положеннями протестантського віровчення, закладала основи релігійного світогляду та національної самосвідомості.

Німецькі школи на Волині були типовим зразком ортодоксально-конфесійної школи. Її характерними рисами були: обов’язковість навчання всіх без винятку дітей, незалежно від станової приналежності та майнового цензу; керівництво і нагляд за школою з боку духовенства; тісний зв’язок школи з громадою, яка на свої фінансові та матеріальні кошти будувала, утримувала школу та вчителя. Повний контроль над